Читать «Гілея» онлайн - страница 186

...Харитон Костьович разом з Мірошником увійшов до кабінету і розклав на столі якісь папери.

— Хочу вам розказати, Романе Олексійовичу, про перевірку, яку ми зробили за проханням редакції у Вигонівському лісництві... Нам повідомили, що Запорожний незаконно одержав гроші за роботу, яка була виконана шефами..:

— Скільки вкрав Запорожний?

— Даруйте, Романе Олексійовичу, але він не крав...

— Якщо незаконно, то... вкрав, — сказав Мірошник.

Річ у тім, — вів далі Пересувко, — що Запорожний узяв гроші з банку, щоб заплатити солдатам, як сезонним робітникам, але вони відмовилися, тоді Іван Трифонович вищезазначену суму використав на будівництво дитячого садка. Так що, з одного боку, наче порушення, а з другого — нема...

— А Лобан знав, куди пішли ті гроші?

— Я йому розповідав... То що мені робити з цією справою? — кивнув на папку Пересувко.

— Не знаю, Харитоне Костьовичу.

— Треба закривати...

— Так усе просто у нас з вами. Людина зробила добре діло, а ми заводимо «справу»...

— Але ми отримали сигнал і повинні перевірити...

— Треба притягувати до відповідальності «сигналістів».

— Мене товариш Лобан попросив, — виправдовувався Пересувко.

— Цей товариш Лобан, якби міг, то позаводив би «справи» на всіх, — сказав Мірошник.

— Є у нього така... тенденція, — погодився Пересувко, а, помовчавши, додав: — Він і на вас пише, Романе Олексійовичу... Пробачте, але мушу вам сказати.

— Харитоне Костьовичу, — підійшов Мірошник до Пересувка, — навіщо ви мені про це говорите?

— Ну, я, той... по-дружньому і вважаю це недостойним редактора, члена бюро, — розгубився Пересувко. — Він і мене примушував писати, але я...

— Я не радив би вам займатися... такою інформацією, — обірвав Пересувка Мірошник. — Я не люблю шептунів.

— Але це правда, Романе Олексійовичу, це він викликає всі комісії і...

— Хай комісії і розбираються. У вас ще є до мене питання?

Пересувко дістав хусточку і витер лоба:

— Є, Романе Олексійовичу... Прошу мене... послати знову до загсу... В прокуратурі я не можу... Характеру нема. Я ось і заяву написав...

— Гаразд, подумаємо, — Мірошник повернув заяву Пересувку. — Без характеру — тяжко.

Увійшла секретарка і тихо сказала Мірошнику:

— Там до вас міліціонер прийшов, товариш Магур. Хай зайде?

— Запросіть.

Пересувко приклав руку до серця:

— Прошу зважити на моє прохання, Романе Олексійовичу... Нема характеру...

Милентій, переступивши порога, почервонів, а поки дійшов до Мірошника, був як печений рак. Заздалегідь продумана Милентієм промова вивітрилася, і він тільки запам’ятав з неї: «Товаришу секретар, я прийшов, щоб...»

— Товаришу секретар, — почав Милентій, — я прийшов, щоб...

На цьому Милентій замовк.

— Дуже добре, що ви прийшли, товаришу Магур, — потиснув йому руку Мірошник. — Як іде служба, як живете?

Про службу Милентій розповів, як йому здавалося, вичерпно й детально:

— Все в порядку, товаришу секретар.