Читать «Дочка Чарівниць» онлайн - страница 96

Хтозна, може, Айок поволі й з великими зусиллями опанував би щось із того, що намагалися показати йому вчителі, якби перехід до цих занять не був такий різкий і жорстокий. Замість обіймів люблячої ніжної матері — брутальні, грубі штурхани та накази.

Прямо із світу казок і поезії хлопець потрапив у світ жорстоких чоловічих розваг. Айокові було тоді якихось дванадцять років. Саме тоді він чув з маминих вуст останні казки і переказував їй, таємно від батька, свої найновіші вірші. А потім мама померла. Дивна була це хвороба, яка її забрала. Скидалось на те, що мама вмирає поволі, всихає, начебто в’яне у стінах замку, в якому тримав її Урґх як свою дружину. Розкоші можновладців не давали їй жодної радості. Цілими днями вона сиділа з Айоком у своїх покоях і з якимось величезним сумом видивлялася щось у вікні. Коли хлопчик стежив за її поглядом, помічав тільки руїни, сховані у дикій буйній зелені. Набагато пізніше Айок довідався, що ті руїни і ті зелені Нетрі, що оповивають їх, — це Арджана, що була столицею цієї країни перед тим, як тут з’явились всемогутні Урґхи. Айокові здавалося, що мама померла від якоїсь незбагненної туги, сильнішої за її любов до сина, і та нарешті забрала її назавжди.

За рік після смерті мами Айок намагався несміливо розповісти батькові про свої вірші. Показати, що він не такий нездара, за якого його тут всі мають — він уміє писати вірші. Справжні, найсправжніші вірші. Він написав вірш про маму, про шипшину — останню рослину, що квітнула у похмурому замку-фортеці. І яка врешті загине на кам’яних стінах, позбавлених зелені. Батько тоді шалено розлютився. І вперше відшмагав Айока батогом, раз і назавжди заборонивши «белькотати ці нісенітниці, негідні сина справжніх Урґхів».

Айок був майже готовий виконати всі батьківські вимоги, бо ж вельми прагнув його задовольнити, але не міг. Не міг дорівнятись дикістю і силою своїм ровесникам — синам королівських лицарів — і не міг назавжди розпрощатися з тим, що єднало його з матір’ю: зі світом казки і поезії. Це мама із самого малечку вчила його дивитись довкруг своїми очима. А батько з’являвся рідко. Брязкотів довгим мечем, грізно тупотів великими чоботиськами і кричав громовим голосом. Мама навчила Айока любити птахів, тварин, рослин і навіть комашок. Він чудово пам’ятав, як вона не дозволяла йому вбити бджолу чи розтоптати мурашку, а кожна ластівка здавалася йому пташкою з казки про Королеву Ластівок. Тож як би він міг вправлятись у стрільбі з лука і стріляти у ластівок?.. Це мама заселила його дитячий світ уяви добрими Чарівницями, звірами, що живуть у Високих Лісах і вміють говорити, і поезією, що літає на пташиних крилах, на хмарині, що несе в собі дощ, на волоссі вітру. Врешті, мама навчила сина читати і писати — у королівському роді Урґхів, не кажучи вже про лицарів, це було доволі рідкісне вміння. Тільки те, як писала мама, дуже відрізнялося від того, як писались накази його батька.