Читать «Дочка Чарівниць» онлайн - страница 67

…за сім сотень, сім десятків і сім літ доля принесе лютим Урґхам зловісні Чари, і не залізний меч усе змінить, не кров пролита, а Всемогутня Сила, що Дрімає, Неназвана Сила, яку розбудить маленьких ніжок слід…

Ці слова були все химерніші, загадковіші, незбагненніші — й викликали все більший страх. У замку Урґха XIII над ними ламали голови мало що не від початку панування володаря. Бо ж це за його життя мало минути сім сотень сім десятків і сім літ — тобто сімсот сімдесят сім років від Дня Жаху, дня Завоювання Великого Королівства. І тому Урґх XII, батько нинішнього володаря, панував спокійно і навіть злісно реготав, поглядаючи на свого ще малолітнього наступника і єдиного сина:

— Не я буду над цим ламати голову, мій синашу! Не я! Це не мій страх буде, а твій, то ж нехай тебе хвилює, скільки там правди у тих дурних словах, бо поки там якісь із них збудуться, мене і так вже не буде на цьому світі…

Питання «скільки там правди у тих дурних словах» ставало все нагальніше. Провіщені у Пісні Єдиній сімсот сімдесят років мали вже невдовзі минути — рівно за три роки. Або чотири. Хтось казав, що за три, хтось — за чотири, але це не мало особливого значення: рік туди, рік сюди. Так чи інакше, світ Урґха мав розвалитись, а Імперія повернутись у руки законних правителів.

І сьогодні також Урґх XIII, майже так само, як щодня, великими кроками міряв свою світлицю у Замку, випльовуючи з себе гнівні слова:

— …я ж казав, що це тільки астролог з’ясує. Астролог, маг або Чарівниця! І я вимагаю, щоб когось із них врешті привели перед моє ясне лице! Когось, хто розтовкмачить слова цієї триклятої Пісні й визначить, наскільки вони правдиві!

Буду, королівський радник, маленький, худенький, згорблений, під поглядом свого володаря скулився ще більше.

— Ти ж відаєш, королю, що всіх з-поміж мешканців цього краю, кого підозрювали у тому, що вони Чарівниця, маг чи астролог, відразу, без суду, спалювали на вогнищі. І не тільки за твого панування, а й за панування твоїх батьків. Отож сьогодні в цій країні таких людей нема. Вже нема.

Буду не був родом із Загарбників, отож боявся Урґха XIII і запобігав перед ним ще більше, ніж інші. Буду народився у вже завойованій Загарбниками країні й був би, вочевидь, рабом — так само, як і його побратими, якби не спритність, розум та хитрість, завдяки яким він став для короля незамінним. Спершу Буду, ще хлопчиком, був пахолком Урґха, і його завданням було тримати за вуздечку коня, коли володар на нього сідав. Кмітливість хлопця і вміння підлабузнюватись допомогли йому швидко стати спершу особистим служкою в покоях господаря, а потім кимось на кшталт його радника і секретаря. Поради Буду весь час стосувались того самого — тут він був найкращим знавцем: як найуспішніше придушувати будь-які вияви бунту, що могли вчинити поневолені піддані, як переслідувати тих, хто вірить у Пісню Єдину, як успішно викликати і зміцнювати страх перед Загарбниками, страх, що унеможливить будь-які заколоти проти них. У цьому всьому Буду був незамінний, бо сам — підданий із рабською душею — найкраще знав (або принаймні так йому здавалося), що подіє на його співвітчизників.