Читать «Дочка Чарівниць» онлайн - страница 65

Проте Урґх цінував цей замок зовсім за інше. Дві його стіни спирались на високі боки скель, яких не треба було охороняти, бо напасти звідти було неможливо. А дві інші стіни стояли за височенним муром. Вхід був лише один — через браму, до якої до того ж вів розвідний міст. Досить було поставити всього кілька вартових — і новий володар Імперії міг почуватися безпечно.

Через понад сімсот сімдесят років рабства прекрасна колись Арджана мала дуже дивний вигляд. Коли Урґх залишив Королівський Палац, перебравшись до Замку, зі столиці забралась також ціла ватага його лицарів, що перед тим розграбували там все цінне майно. Ніхто з нових правителів про місто не дбав. У Палаці тепер жили приблудні коти, щурі й змії. Дуже швидко Арджану покинули також її мешканці, що не хотіли жити надто близько до жорстоких правителів. Вони перебирались у села й містечка — аби тільки подалі від грізних переслідувачів. Спустошені малі й більші палаци та кам’яниці поволі почали руйнуватись. Водночас столицю помалу, але невблаганно, почали поглинати Нетрі. Рідкісні види екзотичних дерев і рослин, які свого часу завозили сюди королі й засаджували ними чудовий Палацовий Парк, тепер розрослися так, що потихеньку захопили кожен клаптик землі, кожну шпаринку у плитах на хіднику. І нарешті за кілька сотень років Нетрі перемогли раз і назавжди. І ось тоді Арджана стала предивним місцем — переплетінням руїн та зелені, що заполонила колишню столицю. Подекуди зелень творила такий густий живопліт, що людська нога не могла би переступити за нього. А ще у руїнах поселилися велетенські золоті змії. Було їх тут справді тисячі, і вони стали володарями колишнього Королівського Палацу, а радше того, що від нього залишилося. А що залишилося — цього не знав ніхто, бо вже ні в кого не виникало бажання заглиблюватись у ці дикі землі, що колись були цивілізованим прегарним містом.

Солдати Урґха не хотіли і не вміли нічого будувати. Їм подобалось користуватися вже готовим — бо ж здавалося, що це готове Невичерпне. І справді — минали сотні років, і всього вистачало. Коли запаси закінчилися, Арджана вже не була їм потрібна. Могла собі вмирати.

Багатства Імперії Люілів розкрадались сімсот сімдесят років, тож виглядала вона тепер дуже сумно. Але черговим поколінням Загарбників вона й тепер видавалась восьмим чудом світу. Бо ж їхні пращури не знали нічого, крім Великих Степів, вони постійно переселялись із місця на місце, не будували міст, не обробляли землі. Тому багатства Великого Королівства ще багато століть могли видаватись їм невичерпними, а міста — нехай і зруйновані — все одно ще залишались містами, за винятком Арджани, Зміїного Царства.

У храмах і невеличких палацах, що вціліли, Загарбники повідкривали фабрики, які працювали на них, — ткацькі, кравецькі, фарбувальні, чинбарські.