Читать «Дочка Чарівниць» онлайн - страница 105
Дорота Тераковська
Академія Наук займала величезний простір, який мандрівницям довелось долати майже цілий день.
Лабіринти кімнат, коридорів, сходів, повалених стін постійно перешкоджали йти вперед. Отож вони мандрували — як у лабіринті — то пробираючись уперед, то повертаючись, часом навіть на сотні метрів, щоб потім знову пройти кількадесят метрів далі.
Наступна ніч застала їх у руїнах останньої будівлі Академії Наук. За нею цілком і повністю панували густі чагарі, лякаючи подорожніх оголеними колючками розмаїтих кущів.
— Це, вочевидь, колишній Палацовий майдан, — зітхнула Чарівниця. — Майдан цей був на диво широкий, його майже неможливо було обвести поглядом. Можна було це зробити лише з найвищої палацової вежі. Прегарне місце, що вирувало життям, — у самому центрі майдану стояв Палац Королів. Сюди приїжджали купецькі каравани з цілого світу, щоб показати королеві, його родині й підданим свої товари. По цьому майдані прогулювались у вільний від праці час мешканці столиці й прибулі, тішачи око красою Палацу. Там, де закінчувався майдан, починалися великі парки із зеленими газонами і могутніми деревами, що росли подекуди. То тут, то там можна було побачити пам’ятники різним королям, видатним лицарям, ученим та митцям. Зелень газонів зрошували сотні фонтанів, які найбільше любили діти, що з радісним вереском купалися у них у спекотні дні зі своїми собаками. На майдані щороку відбувалися лицарські й поетичні турніри. Часто траплялося так, що поет, увінчаний лаврами, одягав на себе лицарський обладунок і ставав на герць. Звісно, турніри на мечах, луках чи сокирах були безкровні, бо вже Люіль VI заборонив поєдинки до першої крові. Ах, чудове було життя на палацовому майдані. Я дуже добре його знаю, бо ж Магічна Академія була розташована неподалік…
Чарівниця розстелила свій плащ на камені, порослому мохом. Вона сиділа на ньому, вдивляючись у непроникну гущавину зелені так, ніби бачила там Палацовий майдан у всій давній красі. А по майдану серед натовпу перехожих йшли вони всі — Тринадцять Старших Сестер часів Люіля XXIII, великих і всемогутніх володарок Магічної Академії. Їх любили люди, шанував король. А сьогодні?.. Сьогодні восьмеро з них живуть життям невеличких німих сірих птахів, що вилетіли з палаючого багаття. Німі, хоча й надалі пильні сторожі руїн Великого Храму і Святого Місця…
— О, мої дорогі Сестри, — зітхнула Чарівниця, вкладаючись спати. Після цілого дня мандрівки обидві були втомлені.
— А як ми перейдемо через ці чагарі? — промурмотіла сонно Дівчина, проганяючи золотаво-зелену змію, що намагалася зайняти її місце.
— Можливо, доведеться вдатись до особливих чарів, — прошепотіла Чарівниця, відштовхуючи від себе спомини.
За мить обидві вже спали — єдині людські істоти серед могутніх руїн колишньої великої столиці. Тихе співоче сичання змій було їм замість колискової.
Коли вранішнє сонце розбудило Дівчину, вона побачила Чарівницю в ритуальній позі. Та стояла на одному коліні, простягнувши вперед руки, і шепотіла якісь закляття. Вихованка напружено спостерігала за її рухами. Це тривало довго-довго, і коли здавалося, що вже нічого не станеться, Дівчина помітила, що між широко розкритими долонями Чарівниці починає
