Читать «Дочка Чарівниць» онлайн - страница 104

Обидві проходили нові й нові кімнати Будинку Здоров’я. Дівчина слухала мовчки. Ще сьогодні видно було, яка величезна ця споруда і для чого вона була призначена.

Нарешті мандрівниці вибралися з руїн і побрели зеленими нетрями, які вкривали колишні широкі й зручні вулиці. Ще де-не-де у самій середині зеленої гущавини виднілись гладенькі кам’яні плити, що були колись бруківкою, або раптом із зелених чагарів вигулькував кам’яний пам’ятник комусь, хто тут жив і заслужив собі на вдячну пам’ять співвітчизників. Ці — часом цілком добре збережені — кам’яні зображення живих свого часу людей, обплетені тепер зеленню, справляли дивне й бентежне враження.

— Скільки ще століть має минути, щоб від Арджани залишились лише ці зарості і рештки білого каменю, загублені в них? — уголос міркувала Дівчина. — Коли минуть ще вісім століть рабства, може, вже ніхто у всьому Великому Королівстві не пам’ятатиме й не повірить, що колись тут процвітало одне з найпрекрасніших міст на світі?

— А може, не мине навіть двох-трьох років — й Арджана знову стане столицею Великого Королівства? — пробурмотіла Чарівниця.

— Яким це чудом? Хто б це міг таке зробити? — спитала недовірливо вихованка.

— …сім сотень, сім десятків і сім літ конало в муках Велике Королівство — проте жило, жило в людській пам’яті й серцях — і воскреснувши нині свою силу відродить знову, на славу тих, що залишились вірними. Оживе Арджана, давня столиця, у всій красі білого каменю. І нетрі відступлять…

Чарівниця напівговорила, напівспівала, а Дівчина слухала, ніби приголомшено.

— Пісня Єдина… — прошепотіла. — Коли я нарешті повністю її почую?

— Уже зовсім швидко, — відповіла поважно Чарівниця.

Розділ 19

Трохи поспавши вночі у руїнах Будинку Здоров’я, мандрівниці рушили далі. Ось вони опинилися на місці колишньої Академії Наук, яку заснував Люіль XI. Спершу скромна Академія з року в рік розширювалася, і нарешті, за панування Люіля XIX, стала майже містом у місті.

— Кожен новий король цінував науки у своїй державі, — вела Чарівниця, поволі бредучи серед руїн. — Однак Люіль XIX перетворив своїх вчених і митців на аристократію духа. Це за його часів нижче кланялися вченому чи митцеві, аніж найславнішому лицареві або королівському урядовцеві, чи навіть найбагатшому купцеві. Не думай, що це сталося раптово. Треба було, щоб чимало часу минуло, перш ніж люди зрозуміли, що багатство розуму вище за матеріальні багатства і багатство влади. Збагнули також, що набагато легше опанувати мистецтво битви у лицарському турнірі, аніж майстерність створити вчені книги чи писати картини, від яких очей не можна відвести.