Читать «Дочка Чарівниць» онлайн - страница 100

Розділ 18

Мандрівниці наближалися до мети. Арджана приголомшила Дівчину. Хоч спливло багато часу і той час понищив місто, воно все ще зберігало сліди колишньої величі.

Вітер, час, дощі й сніги надали Арджані особливого вигляду. Будівлі, що колись зводилися з білого, гладенького каменю, дійсно були міцніші за дерев’яні. Однак всюди там, де вода розмила розчин, що скріплював скальні брили, каміння осипалося, і цілі стіни поволі розвалювались. Інші споруди стояли непорушно, огорнуті лише виткою зеленню, і виблискували білизною своїх стін. Отож Арджана нагадувала місто, яке збудував шаленець. Або поруйнував шаленець. А серед тих стін, що напівстояли, напівлежали, серед високих тонких колон, що тримали балки, яких вже не було або які ще добре збереглися, серед високих гір білого каменю, невеличких палаців без даху або серед численних широких чи вузьких крутих сходів, що тягнулись до розвалених палаців та веж, — все заполонила густа буйна дика зелень. Дерева, кущі, квіти, виткі рослини — їх було стільки, як буває у Нетрях, а не у містах. Тож Арджана і справді стала Нетрями зелені й каміння. А у цих Нетрях лунав пташиний щебіт — цілі зграї птахів пурхали з дерева на дерево. Каміння тихенько пошурхувало під тілами величезних змій, що звили собі гнізда в покинутих руїнах. Заливались гавкотом зграї здичавілих собак, яких, проте, не боялися зграї таких самих здичавілих котів.

— Я не бачу тут людей, — шепнула здивована Дівчина.

— Бо їх тут і немає, — відповіла Четверта Чарівниця, усміхаючись тонкими вустами. Вона побачила повний полегшення подив своєї вихованки.

— Тут немає людей щонайменше п’ять століть. Пам’ятай, що найсильніша атака війська Урґха була на Арджану. Але після перемоги жоден із наступних Урґхів не збирався жити у Королівському Палаці з сімдесятьома сімома дверима — попробуй їх всі встережи. Тож Урґхи вирішили осісти у мисливському замку-фортеці неподалік Арджани. Жоден підкорений народ не хоче жити під боком у ворога, отож Арджана поволі порожніла. Водночас сила колишнього Великого Королівства найочевидніша була саме в Арджані, у її прекрасних палацах, перлиною серед яких був Королівський Палац, у величезних книгозбірнях, театрах, стадіонах, академії наук та будинках здоров’я. Віками кочуючи у Великому Степу, племена Урґха ненавиділи міста, бо не вміли їх будувати. Зате вони чудово вміли нищити й грабувати. Все своє зло й ненависть вихлюпнули на Арджану, звідки хутенько повтікали всі мешканці. Коли розграбоване місто спорожніло, Загарбники залишили його у спокої.

— Виходить, ми будемо в Арджані зовсім самі? — очі Дівчини заблищали цікавістю й вдоволенням. — Так близько від табору ворога і все одно…

— …все одно у безпеці, — доказала Четверта Чарівниця. — У ці руїни ніхто не потикається.

— Але що ми будемо тут робити? І як довго?

— У нас є рік. Цілий рік, щоб вивчити кожен закуток Арджани і те, що залишилося від Королівського Палацу. Ми будемо в ньому жити, — відповіла Чарівниця. — Досі ти вчила історію цієї країни лише з книжок і наших розповідей. Пора тобі побачити її на власні очі. Тут кожен камінь — це хроніка дев’ятнадцяти століть величі і восьми століть неволі Великого Королівства. Це місто, на перший погляд, мертве, на повний голос розповідає про себе, і той, хто хоче чи може, почує Його розповідь.