Читать «Вікінг у моєму ліжку» онлайн - страница 17

— Я пливу сам. Пливу до берега. І приходжу сюди, — Сіґурд зупинився й вишкірився до всіх, мов божевільний. — Я маю подарунок. Для пана Еліса і пані Еліс.

— Подарунок? — ледь чутно перепитала пані Еліс.

— Сказати вам дякую і як ся маєте, — пояснив Сіґі. Він смикнув за мотузку, що була в його руці. З-за дверей долинуло якесь химерне тупотіння. Сіґурд смикнув сильніше і нарешті затяг у кімнату велику чорно-білу корову. Вона завмерла біля канапи, немов якийсь прибулець з іншої планети, дивлячись на всіх здоровенними імлистими очима.

— Це для вас, — сказав Сіґурд пані Еліс. — Подарунок від Тора, бога грому. Ми робимо жертву. — Сіґі видобув з піхов свого Носодлуба. — Сьогодні ми вбиваємо корову, щоб казати дякую за безпечне повернення і що я не втопитися.

Одне з Джонсонових чад сховалося за батьковою спиною. Найменше маля затисло носа і смикнуло пані Джонсон за рукав.

— Мамусю, мамусю, мені здається, що корова щойно пока…

— Так, золотце, — урвала дитину пані Джонсон. — Я знаю.

— Сьогодні маємо бенкет, — вів далі Сіґурд. — Багато їсти. Ням-ням.

Пан Еліс скрушно зітхнув. Кілька хвилин тому він волів, щоб Сіґурд і досі був з ними. І ось Сіґурд повернувся, а пан Еліс був би вже радий, аби той пішов на дно разом із човном, буль-буль.

— Зою, прошу вивести надвір Сіґі й корову, — звелів він. — Поясни, чому ми не приносимо в жертву корів, і з’ясуй, заради Бога, звідки він її привів. Відведи її назад, поки нас не запроторив у тюрягу якийсь фермер. А я тут усе залагоджу.

Пан Джонсон розреготався. Він підвівся зі стільця, схопив пана Еліса за руку й приязно її потис.

— Прошу вибачення. Я тепер вам дійсно вірю. Цей Сіґі просто мусить бути справжнім вікінгом. Хіба що він найтупіший бовдур, якого я будь-коли бачив. Та все одно це фантастика. Питання тільки в тому, чи маєте ви вільний номер для нашої родини? Ми дуже хотіли б пожити разом зі справжнім вікінгом, правда ж?

Пані Джонсон глянула на купу посеред підлоги.

— Якщо тільки звідси заберуть корову.

Пан Еліс квапливо почав виштовхувати з кімнати збентежену корову.

— Звичайно, нема мови. Тим паче, що ця корова вже тижнями не сплачує рахунки, — пожартував він.

Пані Тиблетовата важко зітхнула, коли пан Еліс разом із Зоєю побіг діставати ключі й застелювати ліжка. Вона бачила, що всі заклопотані, тому тихенько взялася готувати спільну вечерю.

Коли настав час лягати спати, родина Елісів була цілком виснажена.

Пан Еліс поцілував перед сном дітей.

— Я мушу попросити пробачення. Мені дійсно жаль, що я посадив Сіґурда на човен.

Зоя міцно пригорнулася до батька.

— Усе гаразд, татку. Адже він повернувся до нас, правда?

— Це точно, — погодився пан Еліс.

Майже до самого ранку пан Еліс серйозно розмірковував. Півночі він обговорював свої плани з дружиною. У їхньому готелі зупинилася велика родина, а отже, їм додалося багато нової роботи. Цього разу вони таки мусять навчити Сіґурда виконувати бодай частину обов’язків.

— Зрештою, — мовив пан Еліс, — хіба ж це його провина, що він поклав мити посуд у пральну машину?

— Мабуть, не його, — посміхнулася дружина.