Читать «Бляшаний барабан» онлайн - страница 482

Сьогодні ми бачимо, до чого докотилися Геніально недолугі діти просвітництва. Не важко зробити висновок про те, в якому небезпечному становищі ми опинилися внаслідок спричиненого словами й уповільненого в часі ефективного вибуху. Звичайно, засобами просвітництва — бо інших у нас нема — ми намагаємось усунути цю шкоду. Ми з жахом виявляємо, що капіталізмом, відколи його брата, соціалізм, оголошено мертвим, рухає манія величі й що він почав безперешкодно заспокоюватись. Він повторює помилки свого живцем похованого брата й, збиваючись на догми, видаючи ринкову економіку за єдину істину, засліплений своїми просто-таки необмеженими можливостями, божевільно грає далі, тобто об'єднує все у світових масштабах, що дає лише надприбутки. Не дивно, що капіталізм, як і комунізм, який вдавився сам собою, виявляється нездатним до реформ. Глобалізація — це його диктат. І вже вкотре чуємо бундючно-непохибні заяви про те, нібито альтернативи глобалізації нема.

Як послухати їх, то виходить, що історія завершилася. Жодного «Далі буде...» очікувати не варто. Або лишається сподіватися, що коли вже не політиці, яка й так усі функції вирішувати переклала на економіку, то принаймні літературі спаде на думку щось таке, що похитне новітній догматизм.

Але як могла б обернутися така руйнівна творчість своєрідним літературним динамітом? Чи було б у запасі досить часу для того, щоб дочекатися, поки спрацює механізм уповільненого запалювання? Чи слід сподіватися на книжку, в якій пропонує вихід такий дефіцитний товар, як майбутнє? Чи не складається вже нині ситуація радше так, що література мусить відходити на «заслужений відпочинок», а молодим авторам у найкращому разі залишається Інтернет як майданчик для забав? Промислове затишшя, якому послужливе слово «комунікації» створює певну ауру, поглиблюється. Будь-який запас часу розплановано аж до колапсу, що межує з людськими можливостями. Культурно-підприємча водоверть засмоктує в себе весь західний світ. Що робити?