Читать «Бляшаний барабан» онлайн - страница 475

Як я пригадую, після короткого опису економічного становища кашубських теренів у мене там відразу починалися пограбунки, а разом із ними й розбрат. Було передушено, зарізано, заколено й послано вироком таємних судилищ на шибеницю та плаху стільки люду, що наприкінці першого розділу всі головні й чимало другорядних персонажів виявилися мертвими, закопаними в землю або стали поживою для гайвороння. Та оскільки моє розуміння стилю не дозволяло мені того, щоб усі ті десятки й сотні покійників далі виступали в ролі духів і обернули роман на суцільне жахіття, то цю першу спробу довелося визнати невдалою і від слів «Далі буде...» безнадійно відмовитись; початківець, хоч і не назавжди й не на вічні часи, дістав виразне застереження надалі в своїх розповідях поводитися з вигаданими дійовими особами обачніше й ощадніше.

Та спершу я поклав собі вчитатися в самого себе. Робив я це в особливий спосіб: позатикавши пальцями вуха. Щоб було зрозуміліше, зауважу, що ми з моєю молодшою сестрою росли в тісноті, тобто в двокімнатному помешканні, не маючи не те що власної комірчини, а й узагалі бодай невеличкого власного куточка. Якщо розглядати цю обставину за великим рахунком, то особисто для мене в цьому була навіть перевага, бо так я рано навчився зосереджуватися в людському тлумі й гамі. Перебуваючи немовби під ковпаком, я цілковито поринав у книжку та її світ, і моя схильна до жартів мати, тільки щоб показати сусідці, що син нічого не бачить і не чує, міняла бутерброда, який лежав поряд із моєю книжкою і якого я час від часу надкушував, на брусок мила (гадаю, то був «Пальмолів»), і обидві жінки — щодо матері, то вона з неабиякою гордістю — спостерігали, як я, не відводячи погляду від книжки, хапав мило, кусав його й добру хвилину жував, перше ніж отямлювався й виборсувався з описаних подій.

Те рано набуте вміння зосереджуватися стає мені в пригоді й досі; одначе так самозречено, як тоді, я не читав уже ніколи. Книжки стояли в невеличкій шафці за шибками з блакитними завісками. Мати була членом клубу книголюбів. Романи Достоєвського й Толстого стояли там поряд із кількома кижками Гамсуна, Раабе й Вікі Баум. Була там і «Сага про Єсту Берлінґа» Сельми Лаґерлеф. Згодом чтиво собі я знаходив у міській бібліотеці. Проте перший поштовх дав мені, певно, все ж таки книжковий скарб моєї матері. Вона, ділова жінка, що добре вміла рахувати й торгувала в своїй бакалійній крамничці на руку ненадійним боржникам, любила все гарне, слухала по радіо оперні й опереткові мелодії, охоче вислуховувала мої багатонадійні історії, часто ходила до міського театру, а іноді брала з собою й мене.