Читать «У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна» онлайн - страница 338

“Людське життя — дихання бика взимку, зірка, що блукає небом, легка тінь, яка зникає із заходом сонця!” — так висловився одного разу зулус у розмові зі мною.

Ні, наш світ недобрий! Хто може не погодитися з цим, окрім тих, хто засліплений собою?

Як може бути хорошим світ, в якому першорядне значення мають гроші, де дороговказною зіркою є егоїзм і себелюбство?

Тепер, коли моє життя закінчується, я радий, що жив, що пізнав ніжне дихання жіночого кохання і вірну дружбу, яка пережила кохання жінки, радий, що чув дзвінкий сміх дітей, милувався сонцем, місяцем і зірками, відчував солоне дихання моря на своєму обличчі і плавав осяяною промінням місяця водою, полюючи на звірів. Та я не хотів би знову почати життя! Ні, ні!

У мені все змінилося. Світло зникає з очей, і темрява наближається. До мене з’являються крізь цей морок знайомі обличчя дорогих померлих… Там мій Гаррі та інші, і найкраща, найдосконаліша жінка, яка колись жила на землі.

Навіщо говорити про неї тепер? Навіщо говорити про неї після довгого мовчання, тепер, коли вона така близька до мене; коли я йду туди, куди пішла вона дуже давно.

Призахідне сонце горить полум’ям на золотому куполі храму. Пальці мої втомилися.

Усім, хто знав мене або чув про мене, всім, хто схоче іноді пригадати старого мисливця, я простягаю руку на прощання і прошу прощення!

У руки Всемогутнього Бога, Творця життя і смерті, віддаю дух свій!

“Я все сказав!” Це був улюблений вислів покійного зулуса.

Розділ XXIV

ІНШОЮ РУКОЮ

Минув рік від дня смерті нашого незабутнього друга Аллана Квотермейна, коли він закінчив останній розділ своїх записок, під назвою “Я все сказав!” Випадково у нас з’явилася можливість переслати ці записки до Англії. Правда, ця можливість не спокушала нас надіями, але ми з Гудом вирішили спробувати. Протягом останніх шести місяців наші люди старанно працювали на кордонах країни Цу-венді з наміром відшукати будь-що або прокласти зручний шлях сполучення до країни. Результатом робіт стало відкриття каналу, який сполучав країну із рештою світу. Я впевнений, що цим самим каналом тубільний мандрівник дістався сюди і до місії містера Мекензі, хоча прибуття його за три роки до нас до цієї країни і вигнання з неї жерці ретельно приховують! Поки тривали обстеження країни, на континент відправили посла з депешею. Ми вручили йому рукопис, два листи від Гуда до його друзів і лист від мене до мого брата Георга. Мені боляче думати, що я ніколи не побачу його, і я повідомляв йому як найближчому моєму спадкоємцю в Англії, що він може володіти всіма моїми родовими маєтками, оскільки я не думаю колись повернутися на батьківщину. Ми не могли б покинути країну Цу-венді, якби навіть хотіли! Цим послом був Альфонс, дай Бог йому щастя в його житті! Він до смерті скучив тут!