Читать «У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна» онлайн - страница 336

Зорайя виблискувала очима і мовчала. На Куртіса було боляче дивитися. Манери Нілепти і її слова, хоча вони дихали правдою і силою, зовсім не подобалися мені.

— Я розумію, — пробурмотів Куртіс, дивлячись на Гуда, — я розумію, що ви обидві були приязні одна до одної, ваші почуття природні, але принаймні можна знайти якийсь вихід з того, що сталося! Зорайя має власні володіння, де вона може жити, як заманеться! Чи не так, Нілепто? Втім, я можу тільки радити!

— Я хотів би забути те, що сталося, — додав Гуд, червоніючи, — і якщо Цариця Ночі вважає мене гідним її руки, я готовий завтра ж повінчатися з нею і постараюся бути для неї добрим чоловіком!

Усі погляди звернулися на Зорайю, яка стояла нерухомо, з тією загадковою усмішкою на вродливому обличчі, яку я часто помічав і раніше. Вона помовчала трохи, потім тричі низько присіла перед Нілептою, Куртісом і Гудом.

— Дякую тобі, прекрасна королево, моя велична сестро, — заговорила вона спокійним тоном, — за твою любов до мене з дитячих літ, а особливо за те, що ти віддаєш мою персону і мою долю в руки лорда Інкубу, який буде королем! Нехай щастя, мир і благоденствування уквітчають твій життєвий шлях, ніжна, доброзичлива королево! Царюй довго, звитяжна королево, і тримайся обома руками за кохання твого чоловіка. Хай процвітають твої нащадки, сини й дочки твоєї чудової краси! Дякую тобі, лорде Інкубу, майбутній королю, тисячу разів дякую тобі, що ти захотів прийняти в дар від королеви моє бідне життя і долю та передати її своєму товаришу по зброї і пригодам, лорду Бугвану! Цей учинок гідний тебе, Інкубу! Нарешті дякую тобі також, лорде Бугване, за те, що ти, у свою чергу, удостоїв мене своєю увагою і не відмовився від моєї жалюгідної краси! Дякую тобі тисячу разів і додаю, що ти — добра і чесна людина і присягаюся, поклавши руку на серце, що я сказала б тобі “так”, якби могла! Тепер, коли я подякувала всім, — вона посміхнулася, — я додам усього кілька слів. Мало ви знаєте мене, королево Нілепто, і ви, панове. Для мене немає середини! Я сміюся над вашими жалощами і ненавиджу вас! Я не потребую вашого прощення — для мене це жало змії! Я стою тут перед вами обдурена, покинута, ображена, та все ж тріумфую над вами, сміюся і зневажаю вас усіх! Ось вам моя відповідь!

Раптом, перш ніж хто-небудь міг здогадатися про її намір, вона підняла срібного списа, який тримала в руці, і завдала собі такого сильного удару в бік, що спис пройшов наскрізь, і впала на підлогу.

Нілепта скрикнула. Гуд майже знепритомнів, інші кинулися до Зорайї. Цариця Ночі підняла свою прекрасну голову і поглянула своїми дивовижними очима в обличчя Куртіса, немов прощаючись із ним. Потім голова її відкинулася назад, пролунало зітхання, схоже на ридання, і похмура, але смілива душа Зорайї відлетіла. Її поховали з царською пишнотою, і все було закінчено. Минув місяць від часу трагічної смерті Зорайї. У храмі Сонця відбулася урочиста церемонія, і Куртіс був офіційно оголошений королем країни Цу-венді. Я був хворий і не прийшов на церемонію. Насправді, я ненавиджу такі речі, натовпи народу, звуки труб, майоріння прапорів. Гуд, присутній на церемонії (у повній формі), повернувся і розповів мені, що Нілепта була вельми красивою, а Куртіс тримався так, немов народився королем, і чув на свою адресу гучні вітальні крики, що підтверджували його величезну популярність у країні. Потім, розповідав він, коли в процесії вели королівського коня Денний промінь, народ почав голосно, до хрипоти кричати: “Макумазан! Макумазан!” Кричали так, що він, Гуд, мав був устати на повний зріст в екіпажі і закричати їм, що я хворий і не можу брати участь у церемонії.