Читать «У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна» онлайн - страница 335

— О, ця битва, битва! — продовжила вона. — Я хотіла б знову бути королевою, хоч на одну годину, щоб помститися проклятим шакалам, які кинули мене в біді. Ці баби, ці люди з пташиними серцями дозволили перемогти себе!

Зорайя задихалася у своєму гніві.

— О, цей маленький боягуз біля тебе! — вказала срібним списом на Альфонса. — Він утік і виказав мої плани. Я хотіла зробити його начальником війська і показати солдатам, сказавши, що це великий Бугван! — Альфонс зітхнув і засумував. — Усюди мене спіткала невдача! Він сховався під прапором і підслухав усі мої плани. Я хотіла б убити його, та, який жаль! Не можу! А ти, Макумазане, я чула, що ти зробив! Ти — хоробра людина, у тебе чесне серце! і твій чорний дикун! Він був справжній чоловік. Я хотіла б побачити, як він боровся з Насту на сходах!

— Ти дивна жінка, Зорайо! — сказав я. — Прошу тебе, вимоли прощення у королеви Нілепти, може, вона помилує тебе!

Вона голосно засміялася.

— Я проситиму милосердя? — сказала вона. — Ніколи!

Цієї миті ввійшла Нілепта в супроводі Куртіса та Гуда й сіла. Обличчя її було безпристрасне. Що стосується Гуда, він мав зовсім хворий вигляд.

— Вітаю тебе, Зорайо! — сказала Нілепта, помовчавши. — Ти накликала горе і печаль на моє королівство, через тебе тисячі загинули в бою, ти двічі робила спробу вбити мене, ти присягнулася вбити мого пана та його супутників і скинути мене з трону! Хіба ти не заслуговуєш на смерть? Говори, Зорайо!

— Мабуть, королева, сестра моя, забула головний пункт звинувачення! — відповіла Зорайя своїм музичним голосом. — Він свідчить таке: ти намагалася відбити у мене коханого мого Інкубу! За цей злочин сестра моя хоче вбити мене, а не за те, що я почала війну! Щастя твоє, Нілепто, що я надто пізно звернула увагу на його кохання до тебе! Слухай, — продовжувала вона голосніше, — мені нічого сказати вам, окрім того, що сказала б я, якби виграла битву! Роби зі мною що хочеш, королево, хай Інкубу буде королем, тому що він — причина всього зла! Хай це буде кінцем усієї історії. — Зорайя випросталася, кинула гнівний погляд своїх глибоких очей на сера Генрі і почала гратися своїм списом.

Сер Генрі нахилився до Нілепти і щось їй прошепотів.

— Зорайо! — заговорила Нілепта. — Я була завжди доброю сестрою для тебе! Коли наш батько помер, у країні виникли сумніви і розмови про те, чи маєш ти сидіти на троні разом зі мною і бути королевою! Я — старша сестра — подала голос за тебе. “Хай Зорайя буде королевою так само, як і я. Ми — двійнята, ми росли разом від народження, чому ж надавати перевагу мені?” — сказала я. Ми завжди були разом, сестро моя! Тепер ти знаєш, що винна переді мною і твоє життя в небезпеці! Та я пам’ятаю, що ти моя сестра, що ми разом бавилися дітьми і любили одна одну, разом спали, обійнявшись, тому серце моє рветься до тебе, Зорайо! Але образа, яку ти— мені завдала, надто серйозна, я не пощадила б твого життя. Поки ти житимеш, у нашій країні не буде спокою! Але ти не помреш, Зорайо, бо мій дорогий чоловік просив у мене, як милість, пощадити твоє життя! Я дарую йому твоє життя, як мій весільний подарунок, хай він робить із ним, що хоче. Я знаю, що ти кохаєш його, але він не кохає тебе, Зорайо, незважаючи на твою вроду! Хоча ти прекрасна, як зоряна ніч, о, Зорайо, але він кохає мене, а не тебе, він — мій чоловік, і я дарую йому твоє життя!