Читать «У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна» онлайн - страница 333

Потім я почув знайомий голос, який допитувався у мене: “Чи може пан тепер лягти в ліжко сам?” — і побачив величезні чорні вуса Альфонса.

— Ви тут? — запитав я.

— Так, добродію, війна закінчилася, мої войовничі інстинкти задоволені, і я повернувся, щоб куховарити для вас!

Я засміявся, чи, точніше, намагався засміятися. Який би не був поганим Альфонс у ролі воїна, — я боюся, що він ніколи не піднісся до героїзму свого дідуся, — треба сказати правду, він був найкращою доглядальницею, яку я знав. Бідолашний Альфонс! Сподіваюся, він так само тепло згадуватиме мене, як і я його!

Наступного ранку я побачив Куртіса і Нілепту. Він розповів мені все, що сталося відтоді, як ми з Умслопогасом поскакали з поля битви.

Мені здається, він вів війну чудово і виявив незвичайні здібності командира. Загалом, хоча втрати наші були вельми великі — страшно навіть подумати, скільки людей загинуло, — ,я знаю, що населення країни не засуджувало нашої війни. Куртіс був дуже радий бачити мене і зі сльозами на очах дякував за те мале, що я міг зробити для королеви. Я бачив, що його вразив мій вигляд.

Що стосується Нілепти, то вона тепер аж сяяла, коли її дорогий чоловік повернувся до неї зовсім здоровий, із невеликою подряпиною на голові. Я впевнений, що вся ця вбивча війна, всі ці загиблі люди майже не зменшували її радості, її щастя, і не можу засуджувати її за це, розуміючи, що такою є натура люблячої жінки, яка дивиться на все крізь призму своєї любові і забуває про нещастя інших, якщо кохана людина жива і неушкоджена.

— Що ви робитимете із Зорайєю? — запитав я.

Світле обличчя Нілепти спохмурніло.

— Зорайя! — вимовила вона, тупаючи ногою. — Знову Зорайя!

Сер Генрі поспішив змінити розмову.

— Скоро ви одужаєте і будете зовсім здорові, друже! — сказав мені Куртіс.

Я похитав головою і засміявся.

— Не дуріть себе! — сказав я. — Я можу трохи поправитися, але не одужаю ніколи. Я вмираю, Куртісе! Можливо, я вмиратиму поволі, але напевно. Чи знаєте ви, що у мене вже почалося кровохаркання? Щось погане сталося з моїми легенями! Я відчуваю це. Не засмучуйтеся так! Життя прожите, час іти! Дайте мені, будь ласка, дзеркало, я хочу подивитися на себе!

Куртіс вибачився, відмовляючись дати мені дзеркало, та я наполіг на своєму. Нарешті він подав мені диск із полірованого срібла в дерев’яній рамці, який замінював тут дзеркало. Я глянув на себе і відклав дзеркало вбік.

— Я так і думав! — вимовив я. — А ви кажете, що я одужаю!

Я не хотів показати їм, як уразив мене мій вигляд. Моє сиве волосся стало, сніжно-білим, а обличчя було зрите зморшками, як у старого, і глибокі червоні кола залягли під запалими очима. Нілепта заплакала, а сер Генрі знову змінив розмову. Він сказав мені, що художник зняв зліпок з мертвого тіла старого Умслопогаса і з нього буде виліплена чорна мармурова статуя, що зображає його в той момент, коли він розбиває священний камінь. Замість каменя стоятиме біла статуя, яка зобразить мене і Денний промінь. Я бачив потім ці статуї, закінчені через шість місяців, вони прекрасні, особливо статуя Умслопогаса, дивовижно схожого. Що стосується мене, художник ідеалізував мою непривабливу фізіономію, хоча статуя вельми гарна. Віками простоїть ця статуя, і народ дивитиметься на неї, хоч, я гадаю, зовсім нецікаво дивитися на таке незначне, жалюгідне обличчя!