Читать «У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна» онлайн - страница 302

— Дякую тобі, королево, за твої милостиві слова! — вимовив він, ледве стримуючись. — Моє серце свято берегтиме їх! Тепер я звернуся з іншим проханням: дозволь мені залишити королівство і вирушити до себе, в мою бідну країну, на північ, доки королева не відповість мені — так чи ні! Можливо, — додав він насмішкувато, — королеві бажано буде відвідати мене і привести з собою цих іноземців! — він кивнув на нас. — Правда, наша країна бідна і груба, але наші горці — відважний народ! Тридцять тисяч людей, озброєних мечами, з’являться вітати королеву!

Ці зухвалі слова Насти зустріли повним мовчанням. Нілепта спалахнула.

— О, я напевно приїду, Насто, і зі мною іноземні лорди! — гордо відповіла вона, — І для кожного з твоїх горців, які звуть тебе князем, я — законна королева! Тоді побачимо, хто з нас сильніший! Поки що бувай!

Заграли труби. Королеви підвелися, і спантеличені збори розійшлися. Я йшов додому з важким серцем. Кілька тижнів минуло спокійно. Куртіс і Нілепта зустрічалися рідко і поводилися з усією обережністю, щоб приховати своє кохання. Та, незважаючи на це, чутка вже поширилася і дзижчала всюди, як муха, що потрапила до темної кімнати.

Розділ XVII

БУРЯ ПОЧИНАЄТЬСЯ

Маленька хмарка на нашому обрії перетворилася на важку похмуру хмару — Зорайя кохала сера Генрі! Я знав, що буря наближається, бідолашний сер Генрі також розумів це. Кохання прекрасної і високопоставленої жінки не така річ, яку легко приховати, а в становищі сера Генрі вона була великим тягарем.

Почати з того, що Нілепта, незважаючи на всю чарівність, мала досить ревнивий характер і була здатна вилити своє обурення на голову свого коханого. Нарешті вся ця таємничість стосунків з Ні-лептою, посилена обережність набридли серу Генрі і спонукали його покласти край фальшивому розвитку подій і сказати Зорайї, звичайно, приватно, що він буде чоловіком її сестри. Щастя сера Генрі було отруєне усвідомленням, що Гуд чесно і глибоко прикипів серцем до прекрасної, але зловісної королеви. Насправді, наш Бугван худнув і нагадував тінь колишнього товстого капітана, його обличчя так витягнулося, що скельце ледве трималося в оці. Зорайя недбало кокетувала з ним, підбадьорювала його, тримала при собі, поза сумнівом, вбачаючи в ньому тільки жертву своєї краси. Я намагався застерегти його якомога делікатніше, але він утік від мене і не хотів слухати. Бідний Гуд був просто смішний у своїй любові і чинив різноманітні дурниці, сподіваючись завоювати прихильність Зорайї. Якось він написав, звичайно, за підтримки наших поважних наставників, довгі любовні вірші, рефрен яких: “Я хочу цілувати тебе, я хочу цілувати тебе!” повторювався безупинно. Серед народу Цу-венді існує звичай, за яким молоді люди співають уночі серенади паннам! Серенади можуть бути жартівливими, але навіть жінки вищого стану не ображаються на це і сприймають їх так само, як англійські дівчата люб’язний комплімент. Гуд вирішив заспівати серенаду Зорайї, кімнати якої розташовувалися якраз напроти наших, у віддаленому кінці вузького двору, що розділяв палац на дві половини. Озброївшись чимось на зразок лютні, на якій він грав завдяки умінню грати на гінаті, він дочекався ночі — найвідповідніший час для котячих концертів і любовних серенад — і вирушив під вікна Зорайї. Я щойно почав засинати, але скоро прокинувся — у Гуда найжахливіший голос і жодного уявлення про спів — і побіг до вікна дізнатися, в чому справа. Осяяний промінням місяця, стояв Гуд із величезним страусовим пером на капелюсі, в шовковому плащі, що розвівається, і співав свої жахливі вірші з приголомшливим акомпанементом. З приміщень слуг Зорайї долинало хихикання, але в кімнатах Зорайї — я щиро поспівчував би їй, якби їй довелося вислухати цю серенаду — панувала тиша. Жахливий спів тривав безкінечно. Нарешті ми — я і сер Генрі, якого я покликав милуватися видовищем — не могли витримати більше. Я висунув голову у вікно і крикнув: