Читать «У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна» онлайн - страница 288

Сер Генрі шепнув це Гудові й Альфонсу. Ми почали задкувати поволі, непомітно, так непомітно, що тільки Нілепта і Зорайя помітили це. Я знову подивився на Нілепту, вона непомітно кивнула головою на знак схвалення. Поки очі Егона були в молитовному екстазі звернені до вівтаря, мої теж, у певному екстазі, спрямувалися в його спину. Раптом він підняв свої довгі руки і урочисто заспівав гімн сонцю.

Це була відозва до сонця, й означала таке:

Мовчанням скуті надра глибокого мороку! Тільки в небесному просторі зірка розмовляє із зорею! Земля тужить і обливається сльозами бажання, Всіяна зорями ніч обіймає її, але не може втішити. Вона одягається туманом немов у траурне вбрання, І простягає свої бліді руки на схід! Там, на далекому сході, видніється смужка світла; Земля дивиться туди, з надією здіймаючи руки. Тоді ангели злітають зі священного місця, о, сонце, І розганяють темряву своїми вогняними мечами. Підіймаються на лоно похмурої ночі, що настає! Місяць блідне, як обличчя вмираючої людини! Ти, о сонце осяйне, з’являєшся у всій славі твоїй! О, ти, променисте сонце, одягнене вогненною мантією! Ти простуєш небом у своїй вогненній колісниці! Земля — твоя наречена! Ти візьмеш її в свої обійми, І вона народить тобі дітей! Ти любиш її, вона належить тобі! Ти — батько світу, джерело світла, о сонце! Твої діти простягають до тебе руки і гріються в промінні твоєму! Старі тягнуться до тебе і згадують минулу силу й завзятість! Тільки смерть забуває про тебе, променисте сонце! Коли ти гніваєшся, ти ховаєш лик свій від нас. Темна завіса хмар приховує тебе, Земля тремтить від холоду, і небеса плачуть, Плачуть під ударами зловісного грому, І сльози їхні дощем падають на землю! Небеса зітхають, і це зітхання чується в поривах вітру, Квіти вмирають, пишці поля не родять, бліднуть, Старі і діти ховаються і сумують За твоїм живодайним теплом і світлом, о, сонце! Скажи, хто ти, о вічне сонце? Хто затвердив тебе на твоїй висоті, о, ти, вічне полум’я! Коли з’явилося ти, і коли закінчиш свій шлях небом? Ти, втілення живого духу! Ти незмінне і вічне, бо ти — початок усьому, І тобі не буде кінця, коли діти твої будуть забуті! Так, ти вічне і нескінченне! Ти сидиш у висоті, На своєму золотому троні, і ведеш рахунок століттям! Батьку життя! Променисте, життєдайне сонце!