Читать «У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна» онлайн - страница 286

Ефект видовища посилюється прекрасними тубільними квітами, які оперізують мармурову стіну храму і сяють красою своїх золотих чаш і пелюсток.

Головний вхід у храм — між двома оберненими до озера дворами — захищений бронзовими воротами і дверима з міцного мармуру, прикрашеними абстрактними малюнками і золотом. За цими дверима стоїть стіна і знову двері з білого мармуру, що ведуть углиб храму. Ви опинилися, нарешті, в головній залі, під куполом, і йдете до центрального вівтаря, вражені чудовим видовищем, яке відкривається вашому погляду! Вас охоплює тиша священного місця, над вашою головою мармуровий купол із серпанковими арками, дещо схожий на купол храму святого Павла в Лондоні, фігура ширяючого ангела і ціле море сонячного проміння, вихлюпнутого на золотий вівтар! На східному і західному боці розташовані два інші вівтарі’, також осяяні промінням сонця, яке ллється у священну напівтемряву святині. Всюди білизна мармуру, таємничість, краса!

На центральному золотому вівтарі горить бліде полум’я, увінчане легким голубим димком. Вівтар зроблений з мармуру, прикрашений золотом, має круглу форму у вигляді сонця. У підмурку вівтаря дванадцять великих пелюсток зі щирого золота. Всю ніч і весь день ці пелюстки закриті під вівтарем, ніби пелюстки лілії, закриті в негоду. Але коли полуденне проміння сонця ковзне через купол і осяє золоті квіти, пелюстки таємничо розкриваються.

Десять золотих ангелів стережуть спокій святині. Ці фігури з благоговійно схиленою головою, з обличчями, закритими крилами, вражають дивовижною красою.

На схід від головного вівтаря підлога не з білого мармуру, як скрізь, а з міцної міді, і це привернуло мою увагу. Східний і західний вівтарі не такі багаті і красиві, хоча також зроблені із золота, і крилаті фігури золотих ангелів стоять з боків цих вівтарів. У стіні позаду східного вівтаря зроблено отвір у вигляді бійниці. У цей отвір уривається перший промінь вранішнього сонця, ніжно торкається пелюсток великої золотої квітки-вівтаря і падає на західний вівтар. Увечері останнє проміння призахідного сонця довго спочиває на східному вівтарі, поки не згасне в мороці ночі.

Це ніжне прощання вечора із зорею.

За винятком цих трьох вівтарів і крилатих фігур над ними, храм під білим куполом абсолютно порожній і без будь-яких прикрас, що, мені здається, посилює грандіозне враження, яке справляє храм сонця.

Коли я порівнюю цей геніальний витвір мистецтва зі строкатими спорудами і жалюгідними орнаментами, якими архітектори прикрашають європейські міста, я відчуваю, що їм слід повчитися у майстрів Цу-венді! Коли мої очі звикли до похмурого освітлення прекрасної будівлі, його мармурової краси, досконалості його ліній і контурів, у мене вирвався мимовільний вигук: “Тут і собака набув би релігійного відчуття!” Цей вигук вульгарний, але ясніше передає мою думку, ніж ввічлива похвала.