Читать «У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна» онлайн - страница 270

Гуда дратували натяки на повноту, хоча під час нашої подорожі він схуднув. Загалом, він був задоволений захопленням зулуса. Що стосується Альфонса, той був зовсім зачарований.

— О, мосьє має чудовий вигляд, — блискучий вигляд військового! О, пані будуть у захваті, там, на березі. Мосьє має дивовижно гарний вигляд! Він нагадує мені мого героя дідуся…

Тут ми перервали потік захоплень Альфонса. Милуючись Гудом, ми відчули дух змагання і заходилися, наскільки можливо, приводити себе в пристойний вигляд. Ми одягнули на себе мисливські куртки, а під них сталеві сорочки. Що стосується моєї зовнішності, то жоден, найвишуканіший одяг не міг зробити її кращою, але сер Генрі мав вигляд красеня у своїй куртці і в чоботях. Альфонс також причепурився, якось особливо підкрутив свої величезні вуса. Навіть старий Умслопогас, який зовсім нічого не розумів у вбранні, взяв олії з ліхтаря і потер собі шкіру, і вона блищала не гірше шкіряних чобіт Гуда. Потім він надів на себе сталеву сорочку, яку сер Генрі подарував йому, і “муша” і, вичистивши свій Інкозі-каас, стояв при повному параді.

Ми знову підняли вітрило і швидко попливли до берега, точніше, до гирла великої річки. За півтори години після того, як від нас відійшов маленький човен, ми побачили на річці велику кількість човнів. Деякі з них ішли на двадцяти чотирьох веслах, інші під вітрилом. Ми скоро розрізнили серед них великий офіційний корабель. Люди на кораблі були одягнені у щось, схоже на форму. На палубі, повернувшись до нас, стояв поважного вигляду старий з білою бородою, що розвівалася, з мечем на боці, очевидно, командир корабля. Решту човнів, що крутилися поряд, були повні цікавих.

— Що це означає? — запитав я. — Хочуть вони доброзичливо зустріти нас чи покінчити з нами?

Ніхто не міг відповісти на моє запитання. Тут Гуд помітив у воді, за двісті ярдів від нас, бегемота і вирішив, що непогано справити враження на тубільців стрільбою. На лихо, ми вхопилися за цю думку, витягнули наші гвинтівки, хоча патронів у нас залишилося мало, і приготувалися діяти. Бегемотів було чотири, два старших і два молодших.

Коли перші човни були за п’ятдесят ярдів від нас, сер Генрі відкрив вогонь. Куля вцілила між очі молодого бегемота, він занурився у воду, залишаючи кривавий слід. Тієї ж миті я вистрілив у другого, а Гуд — у третього бегемота. Мій постріл був не зовсім вдалий, бегемот, розбризкуючи воду, поплив далі і люто захрюкав. Я одразу добив його новим пострілом. Гуд, поганий стрілець, промахнувся, і куля зачепила тільки морду тварини. Озирнувшись на тубільців, я помітив, що вони, очевидно, не мали уявлення про стрільбу, бо були надзвичайно вражені і здивовані. Люди у човнах кричали від страху, деякі тікали від нас щосили, навіть старий джентльмен помітно стривожився і зупинив свій корабель.

Але ми не мали часу спостерігати, бо старий бегемот із роз’ятреною раною з’явився поблизу, грізно поглядаючи на нас. Ми вистрілили всі разом і важко поранили його. Тим часом цікавість пересилила страх глядачів. Деякі човни наблизилися до нас, і між ними був човен, де сиділи чоловік і жінка, яких ми бачили дві години тому. Величезна, розлючена тварина раптом виплила біля їхнього човна і з лютим ревом роззявила пащу. Жінка закричала, чоловік намагався повернути човен, але безуспішно.