Читать «У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна» онлайн - страница 256

— Я радий цьому, — відповідав я, — з двох причин. Перша — у вас є обов’язки стосовно вашої дружини і доньки, особливо вам не можна забуати про дитину. Флосі має здобути освіту і жити серед таких же дітей, як вона, інакше вона виросте дикункою. Друга причина: рано чи пізно, але мазаї помстяться за себе. Кілька їх утекло, і результатом буде новий напад! Заради одного цього я виїхав би неодмінно! Коли вони дізнаються, що нас тут немає, вони, можливо, і не підуть сюди!

— Ви маєте рацію! — відповідав місіонер. — Я виїду звідси цього ж місяця. Але шкода, ох, як шкода!

Розділ ІX

У НЕВІДОМІЙ КРАЇНІ

Минув тиждень. Якось увечері ми сиділи за вечерею в їдальні місії невеселі, оскільки завтра мали попрощатися з друзями і вирушити далі. Про мазаїв не було ні слуху ні духу. Окрім двох списів, забутих на траві, і порожніх патронів, що валялися біля стіни, ніщо не нагадувало, що в старому краалі відбувалася жахлива різанина. Мекензі, завдяки своєму спокійному темпераменту, швидко одужував і ходив тепер на милицях. Серед поранених один помер від гангрени, а інші потроху набиралися сил. Люди містера Мекензі, які пішли з караваном, повернулися, і в місії тепер був цілий гарнізон.

Незважаючи на привітні і гарячі прохання залишитися ще, ми вирішили, що час вирушати, спочатку до гори Кеніа, потім у невідомі місця шукати таємничу білу расу. За цей час ми встигли оцінити переваги віслюків у такій подорожі, і придбали їх цілу дюжину для перевезення нашого майна і, якщо знадобиться, нас самих. У нас залишилося тільки двоє слуг, ті ж ваквафі, і ми визнали неможливим наймати тубільців і тягнути їх за собою бозна-куди.

Містер Мекензі сказав, що його дивує як ми, троє освічених людей, які мають усе в житті — здоров’я, добрі статки, становище, — для власного задоволення вибираємося кудись у глушину за пригодами, звідки можемо зовсім не повернутися. Але ми — англійці, шукачі пригод з голови до ніг! Наші прекрасні колонії зобов’язані своїм існуванням відважним людям і їхній надмірній любові до пригод, хоча ця любов, на перший погляд, здається чимось на зразок тихої форми божевілля.

“Шукач пригод” іде назустріч усьому, що б не сталося. Я навіть пишаюся цим титулом, який свідчить про сміливе серце, про гарячу віру в Провидіння. Крім того, коли імена Крезів, перед якими схиляється світ, імена різних політиків, які управляли світом, забуваються, імена відважних шукачів пригод, які зробили Англію такою, якою вона є тепер, ці імена згадуватимуться завжди з любов’ю і гордо передаються дітям! Ми троє, звичайно, не можемо розраховувати на це, ми задовольняємося тим, хто ми є!