Читать «Нові пригоди Ракети на чотирьох лапах» онлайн - страница 48

На екрані з’явилося двоє літніх людей.

МІСТЕР І МІСІС АКАНІ!

Чи ми були здивовані? Та я мало не впав із дивана. Тіна почала щось говорити, але я затулив їй рукою рота, щоб почути, у чому річ. Тамсін Планк піднесла їм мікрофон.

— Ви вірите в те, що переможе Азі, чи не так? Чому саме так?

— Він найкращий бігун, — сказав містер Акані.

— Найшвидший на планеті, — додала місіс Акані. — Я думаю, що цього разу він зможе побити рекорд.

Тамсін Планк усміхнулася і знову подивилася в камеру:

— Звичайно, я мушу повідомити, що ця пара — дуже специфічні вболівальники, оскільки мають особливе зацікавлення в успіхах Азі, адже це його батьки!

Тепер уже я справді впав із дивана разом із Тіною. Ми отямилися лише тоді, коли Тамсін прощалася з ними:

— Дякую вам, містере і місіс Нума, за розмову, і на цьому ми завершуємо наш спортивний огляд. Повертаємось у студію.

Упродовж деякого часу ми з Тіною мовчки сиділи на підлозі. У мене в голові все вирувало. Тіна взяла мене за руку й міцно її стиснула.

— Що нам тепер робити? — прошепотіла вона.

Я зазирнув у глибину її очей і вимовив поволі й рішуче:

— Ти мусиш відпустити мене, дякую. Ось що нам треба зробити, — і я спритно вивільнився з її рук.

9. Вгадайте, хто по телебаченню?

Я глибоко замислився, намагаючись засвоїти усю щойно почуту приголомшливу інформацію. Це були містер і місіс Акані, хоч насправді не містер і місіс Акані, а містер і місіс Нума, батьки Азі Нуми.

— Чому ж тоді вони представилися містером і місіс Акані? — запитала Тіна.

— Власне. Щось тут діється дуже дивне, і мені це не подобається. — Я зиркнув на свій годинник. Сьома година. Кріс Оконджо якраз мав би починати свій останній сеанс гіпнозу.

— Ходімо, мусимо на якийсь час стати детективами, — сказав я Тіні.

— Справді? Дуже цікаво.

Ми вирушили без собак. Я не хотів, щоб вони плуталися під ногами. Тим паче, що ніколи не відомо, що ушкварить Стрілка наступної миті.

— Куди ми йдемо? — поцікавилась Тіна, намагаючись не відставати від мене. Я вже майже біг.

— До будинку Акані. Я знаю, де вони мешкають.

— Ти хочеш запитати в них, чому вони назвалися Акані?

— Ні. Ми спостерігатимемо за ними. Я хочу побачити, що діється під час гіпнозу.

— Для чого? — у Тіни роїлося море запитань.

— Бо я відчуваю тут якесь шахрайство, а якщо це так, то Кріс у великій біді і ніколи не зможе завоювати золоту медаль. Насамперед нам треба перевірити тих Акані.

— А може ті люди, яких ми бачили по телеку, просто схожі на містера і місіс Акані? — припустила Тіна.

— Обоє? Приходить подружжя, і так стається, що вони обоє подібні до містера і місіс Акані? Ні, ті, кого ми бачили, — це точно Акані.

Ми квапливо повернули на вулицю Марлі. Я показав на невеличкий будинок, що приліпився до чотирьох інших і був серед них останній. Збоку від нього вузенька стежечка вела на задній двір, у садок.

Ми пройшли повз будинок, намагаючись ніби мимохідь зазирнути крізь вікна у вітальню.