Читать «Нові пригоди Ракети на чотирьох лапах» онлайн - страница 3

— Ой, вони такі ГАРНЕСЕНЬКІ! Ой, дивіться-дивіться, у них є ЛАПОЧКИ! (А що ж він думав побачити — клішні, як у краба?)

— Вони чудові. Такі кумедненькі. Ой, гляньте-гляньте-гляньте-гляньте… цей має такі СМІШНІ ВУШКА!

— Вони всі мають вушка, — зауважив я.

— Я знаю! ЯКІ Ж ВОНИ СМІШНЕСЕНЬКІ! — вигукнув містер Слокамбер.

— Усі собаки мають вуха, — буркнув я.

— Я знаю! ЯКІ Ж ВОНИ СМІШНЕСЕНЬКІ! — знову засюсюкав він, нахиляючись над цуциками.

Тільки-но я побажав, щоб той тибетський як під його носом стрибнув йому в горлянку і задушив його, як раптом з-під серванта вихором вилетів чотирилапий рудий вікінг і вчепився містерові Слокамберу у його доволі широкий зад, наче маленький лев, який намагається звалити з ніг слона.

Містер Слокамбер умить випростався, вирячившись від несподіванки й широко роззявивши рота в німому воланні. Ерік поволі відпустив його сідницю і почав спускатися додолу по нозі бідолахи, чіпляючись за неї кігтями. Злізши, він, як завжди, задер високо вгору хвоста і почвалав собі геть.

— Він уже й цуциків цього навчив, — повідомив я ніби між іншим.

— Справді? — пискнув, задкуючи, містер Слокамбер.

— І в них уже прорізалися ВСІ зуби, — додав я для більшого ефекту. — Ви не повірите, але в цих малих сисунців вони вже гострющі, як бритви.

— Справді? — знову пробелькотів містер Слокамбер. Він зовсім зблід, можливо, тому, що втратив стільки крові з ноги й сідниці… Надовго він у нас не затримався.

Перемога! Я дуже пишаюся собою! Маю надію, що мама з татом про все це не дізнаються.

2. Горила в чоботях

Я, звичайно, знаю, що цуценят у нас заберуть, рано чи пізно. Я просто хочу ще хоч трохи потішитися ними. Хочу, щоб вони зустріли з нами Різдво. Я ж не прошу чогось неможливого, правда?

Стрілка також за ними тужитиме, якщо їх заберуть. Навіть Ерік сумуватиме за ними, хоч він і кровожерливий малий вікінг.

Я подумав, що Тіні сподобається моя розповідь про містера Слокамбера, тому і сказав мамі, що збігаю ненадовго до неї. Мама звела брови:

— Що, скоро весілля?

Я знав, що вона просто піддражнює мене, але ж це ТАК ДРАТУЄ.

Ми з Тіною приятелюємо вже років сто, але вона дівчина, і всі жартують, ніби ми з нею зустрічаємося. А ми просто добрі приятелі. ЧЕСНО.

Хоч Тіна, до речі, любить занадто близько підсуватися. Інколи вона тулиться до мене або намагається взяти мене під руку, коли ми гуляємо. Якщо я прошу, щоб вона цього не робила, вона каже, щоб я «охолов» і був трохи «тактильніший».

— А що означає «тактильніший»? — підозріло запитую я.

— Це означає, що ти не повинен верещати, коли я доторкаюся до тебе, — буркає вона.

Тіна мешкає за рогом, і в неї є ЗДОРОВЕННИЙ сенбернар, якого звати Мишкою. (Ги-ги.)

— Може, ходімо в центр і глянемо, як там готуються до Різдва? А по дорозі ти мені розкажеш про містера Слоняндера.

— Слокамбера, — виправляю я.

— Слокамбера, Слоняндера, Гіпопо-Крокодляндера, — розреготалася вона.

— Тіно, у тебе в голові суцільні миші.

— А в тебе вони вдома.

— Ні, бо в мене удома Ерік.