Читать «Нові пригоди Ракети на чотирьох лапах» онлайн - страница 23

Тато побачив, як ми вислизали з передніх дверей разом із Стрілкою:

— Куди це ви зібралися?

— Шукати цуценят, — відповіла Тіна.

— Пізно вже. Ми їх уже не знайдемо. Даремно марнуєте час, — сказав їй тато.

Ми з Тіною обмінялися багатозначними поглядами й вирушили назустріч цуценятам і, цілком імовірно, назустріч смерті від рук Чарлі Смага.

9. Ату їх! Ату!

Коли ми дісталися до гаражів, одразу пішли до цуценят. Варто було їм почути наші голоси і Стрілчине дряпання, як вони підбігли до дверей, несамовито дзявкаючи і скімлячи. Ми чули, як маленькі лапки шкрябали метал у марних спробах визволитися. Аж серця розривалися з розпачу.

Тіна понишпорила в наплічнику й витягла диктофон. Приклала його до дверцят гаража й записала дзявкання цуценят. Ще й пошепки додала коментарі:

— Я стою біля дверей із навісним замком гаража номер сім. Ви чуєте гавкіт трьох викрадених цуценят, яких тут замкнув Чарлі Смаг. Ми чекаємо, коли Чарлі прийде їх забирати. Він має намір продати їх перед Різдвом, але ми з Тревором вирішили його зупинити. Це був репортаж Тіни і Тревора від гаража номер сім. А тепер повертаємось у студію.

— Яку ще студію? — не зрозумів я.

— Так завжди говорять телекоментатори, закінчуючи репортажі, - пояснила Тіна.

— Ти чокнута, — підсумував я, вручаючи їй крем для взуття. — Ось, намасти собі обличчя.

— Спочатку ти, — уперлася Тіна, з цікавістю спостерігаючи, як я розмазую чорний крем на щоках, носі, підборідді і довкола очей. Я передав баночку їй, але вона рішуче закрутила покришку й віддала назад.

— Ти можеш собі виглядати, як ідіот, — сказала вона. — А я маю гідність.

— Якщо Чарлі тебе помітить, усе піде коту під хвіст.

— Він не зможе мене помітити, бо ми сховаємося за отими коробками і ящиками.

Тіна показала на купу мотлоху неподалік, ледь притрушену снігом. Це було не надто зручне місце, і Стрілка зовсім не бажала там сидіти. Вона твердо налаштувалася прогризти в бетоні дірку, а тоді підрити гараж і врятувати своїх цуциків. Коли їй заборонили це робити, вона спершу почала гавкати, а потім вити.

— Ау-у-у-у-у-у-у-ув! А-а-а-а-а-у-у-у-у-ув!!!

— Заради Бога, — благав я її. — Сиди тихо, бо Чарлі здогадається, що ми тут.

— А-а-а-а-а-а-а-у-у-у-у-у-у-у-ув!

Тіна, знову попорпавшись у наплічнику, цього разу видобула з нього пачку собачого печива:

— Це Мишкове. Не думаю, що він заперечуватиме, — вона поклала трохи печива на землю, і Стрілка почала ковтати його так, ніби її місяць не годували.

Ми присіли навпочіпки за ящиками. Згодом стало дуже нудно. Тіна дістала шоколад.

— Хочеш трохи?

— Звичайно.

— А пам’ятаєш, що сказала Чарлі Шерон? — запитала Тіна.

Я заперечливо похитав головою.

— Вона сказала, що може дати йому ще кавальчик шоколадки, — Тіна багатозначно подивилася на мене.

— І що? — спантеличено запитав я.

— А те, що вона пропонувала йому хабар, — пояснила Тіна.

— Хабар? — я вже нічого не розумів.

Тіна зітхнула й у відчаї звела очі догори:

— Шерон дала Чарлі шоколадку, а він її на знак вдячності… — вона замовкла на півслові.