Читать «Панургове стадо» онлайн - страница 5

— Товстий Фрідріх знайде діло і для горил. Пустить їх по Берліну і Гамбургу з рекламами виробів своєї промисловості. Фурор! Але дивись далі. Pithecus jatyrus… Оранги, родичі твого Гамількара. І знову напис олівцем тією ж рукою: «Ці міцніші. Завезти двісті».

— Нічого не розумію! — сказала Доллі.

— Далі, дивись далі! Troglodytes niger!.. Це шимпанзе. Тут, крім знака питання, нічого. А ось нижче: Troglodytes tschego!.. Ці, видно, більше сподобалися Пфейферу. Він пише: «За довідками, шимпанзе-чого відзначаються великим розміром — вони майже завбільшки, як горили, — чималою силою і витривалістю. Виписати півтораста шимпанзе-чого». Потім поверх — напис червоним олівцем: «Не забудь — краще самців: вони витриваліші. Самок якнайменше». А внизу чорнилом: «Довідатись у Гагенбека, скільки приблизно коштуватиме спіймання і перевозка з Суматри, Борнео, з Верхньої і Нижньої Гвіней усієї партії». Видно, всі ці написи зроблені в різний час. Але що все це значить? — закінчив запитанням Араканцев, кидаючи каталог на пісок.

— Не знаю. Шарада якась, — промовила Доллі, підводячись. — Андрію, мені пора. Я піду.

— Уже? — схопився Андрій. — Доллі, вибач мені. Я, здається, наговорив зайвого. Але повір, тільки бажання…

— Не треба про це, Андрію.

— Коли і де я знову побачу тебе?

— Якщо хочеш, сьогодні ж увечері в казино «Рітца». Я буду там після дев’ятої.

— Доллі, чого ти ходиш у цей кабак?

— Ти ж знаєш, що тата не можна лишати одного за картами, — спалахнула дівчина. — Він зовсім збожеволіє. Прощай або… до побачення, як хочеш.

Араканцев, закусивши до крові губу, довго дивився вслід дівчині. Коли гнучка постать сховалася за будинком курзалу, він опустив очі і побачив… гагенбеківський каталог. Швидко підняв його і кинувся було вслід за дівчиною, потім зупинився, оглянувшись навколо, мов злодій, квапливо поклав каталог за пазуху і попрямував до групи робітників, які йшли назустріч.

3. Предок і потомки

Гамількар нудьгував. Розлігшись на дивані, він з презирливою байдужістю спостерігав, як електричний вентилятор втягує мух. Маленький моторчик, схований за ширмою, рухав стрічку конвеєра, але з порожніми ковшами. Монотонна пісня динамо, мабуть, дратувала оранга. Він зліз з дивана і став на ноги, як людина. Тепер особливо впадали в очі його широкі плечі, сутула спина і довгі, нижче колін, руки, вкриті жмутками шерсті. Перевальцем, мов людина напідпитку, пройшов він за ширму і смикнув на себе рубильник.

Виття динамо урвалося. На голому сірувато-голубому обличчі оранга розпливлась гримаса задоволення. Навіть окремі білі волосини на його підборідді, що переходили в ріденьку сиву борідку, настовбурчились якось особливо задерикувато. Неначе оранг хотів, але не міг сказати: «Ось який я молодець!»

Але одразу ж відчайдушна нудьга з швидкістю, властивою тільки мавпячому обличчю, змінила це самовдоволення. Оранг ліниво пройшовся по кімнаті і ніби всім своїм виглядом показував: «Ну, й скука ж страшенна! Чим би зайнятись?»

Великий гребінець привернув увагу звіра. Гамількар схопив його і почав розчісувати і так рівний проділ на голові. Захопившись, непомітно для самого себе перейшов до чорної з рудим відтінком шерсті, що вкривала його тіло. Коли добрався до стегон, де шерсть звисала особливо густими, схожими на панталони пасмами, почулася сирена авто. Гамількар здригнувся і насторожився. Через секунду в передній задеренчав дзвоник. Оранг зірвався з місця і вистрибом, руками допомагаючи ногам, кинувся до дверей. Легко, без особливих труднощів одімкнув він французький замок і, як завжди, на чотирьох побіг в кімнату, де стояв конвеєр.