Читать «Панургове стадо» онлайн - страница 32

— Тоді все гаразд, — задоволено промовив Хеншоу. — Діставши з кишені аркуш паперу з текстом, надрукованим на машинці, він уважно перечитав його, проставив авторучкою цифри і подав президентові. — Підпишіть, генерале!

Через хвилину на договорі красувався розгонистий превосходительський автограф. Беручи аркуш назад однією рукою, Хеншоу другою простягнув президентові чек.

Брентон здивовано і трохи перелякано дивився на малесенький шматочок зеленого паперу — ціну життя двохсот п’ятдесяти людей…

Спускаючись по сходах палацу, Брентон розгублено пробурмотів, поправляючи окуляри:

— Я думав, що такі жарти зустрічаються тільки в пригодницьких романах.

— О, в пригодницьких романах багато правди, Джон! — посміхнувся Хеншоу.

Перед авто романіст раптом зупинився наче вкопаний.

— Зажди-но, Сол! — вигукнув він. — Таємниця мадрідського двору так і лишилась для мене таємницею. Для чого тобі потрібна ця банда?

— Продовження в наступному номері! — зайшовся реготом консул, лукаво погрожуючи романісту пальцем.

3. Багатомільйонний Бедлам

— Живу диким, печерним життям, — ліниво цідив слова консул. — Інакше тут жити неможливо. В цьому кліматі важко лишатися білим.

Раткліф, Хеншоу і Брентон сиділи на веранді консульського бунгало, відокремленого од вулиці невеликим садом. Столиця з білими будиночками на білій скелі, білим президентським палацом і білим, вкритим галькою берегом, завмерла під палючим промінням південного сонця. А на веранді, під величезною смоківницею, в затінку якої міг сховатися цілий собор, було порівняно прохолодно.

Хеншоу глянув на романіста і раптом беззвучно розсміявся.

— Я відчуваю, Джон, що тебе і досі мучить нерозгадана таємниця мадрідського двору! Гаразд, я згоден розкрити її. Але віддамо спочатку належне нашому гостинному господареві. Арчі, запитуй. Я на все відповім, — гукнув він до Раткліфа.

Консул перекинув сигару в кут рота і промимрив:

— Я, відверто кажучи, нічого не розумію. Навіщо тобі ця рота, Сол? Може, ти хочеш зайнятися піратством?

— Без підводного човна тепер піратствувати не будеш, — пробурчав Брентон.

— Правильно, Джон, — сказав Хеншоу і раптом став серйозним. — Справа не в цьому. — Хеншоу струсив білий попіл сигари і пильно подивився на своїх співрозмовників. — Між іншим, приготуйтесь до далекого походу в глиб льяносів. Ми вирушаємо завтра на світанку.

— Чого?.. Куди саме?.. — здивовано вигукнули консул і романіст.

— Зараз про все довідаєтеся! — зробив заспокійливий жест Хеншоу. — Як ви вже знаєте, я тільки полковник армії Сполучених Штатів. У мене нема вченого звання, але я зробив відкриття, якому позаздрить будь-який учений. Треба вам сказати, що я з дитинства захоплювався хімією. Це захоплення забрало в мене багато і коштів, і здоров’я. Під час першої світової війни моє захоплення чистою хімією переросло в особливий інтерес до прикладної хімії, зокрема до ідеї застосування отруйних речовин. Газова, або хімічна, війна мала і має в моїй особі найпристраснішого захисника і проповідника.