Читать «Панургове стадо» онлайн - страница 15

— Цього я не чекав! Невже це станеться сьогодні?

Раптом його погляд упав на «щось», що випало з рукава фабриканта. Араканцев, швидко нахилившись, підняв загублену Пфейфером річ і тільки-но хотів розглянути її уважніше, як з шосе донісся віддалений сигнал авто. Араканцев, не дивлячись, поклав знахідку в кишеню фрака.

— І все-таки я б швидше за них добрався до вілли, — прошепотів він з жалем. — Стежка рибалок вдесятеро скорочує шлях. Але як потрапити в кабінет полковника? — І раптом він звернувся до дівчини: — Доллі, ти в усьому мені віриш?

— Вірю! Якщо не вірити й тобі, то що мені залишається? — відповіла дівчина.

— Коли ти віриш, що я хочу твоєму батькові тільки добір а, то, не питаючи ні про що, дай мені ключ від вашої вілли!

Доллі мовчки схилилася над сумочкою. Холодний метал ключа торкнувся долоні Араканцева.

6. Тінь на стіні

Батьянов не говорив, а майже кричав з хворим гарячковим збудженням. Вплинула, напевно, тільки-но випита пляшка шампанського. А може, цим криком він хотів заглушити нудний біль, який щемів у його серці.

— П’ю за ваше здоров’я! Пийте ж, Пфейфер, якого чорта!

До вуха Араканцева долетів характерний приглушений дзвін наповнених бокалів.

— Ось так! Тепер наллємо ще. А про все інше не турбуйтесь! Я задоволений вами, Пфейфер, надзвичайно задоволений! Ви тепер купили мене цілком, до могили. Шкода, що моє загробне життя недоступне для вас. А то ви, мабуть, і його не відмовилися б купити! Ех ви, скупник душ!

Але чим голосніше, чим схвильованіше кричав Батьянов, тим спокійнішим і холоднішим ставав тон Пфейфера.

— Отже, вирішено! Ви їдете зі мною в Гамбург. Дресируватимете свою ораву в саду Гагенбека. Там спокійніше, ніхто не зверне уваги на таку кількість мавп. А потім уже, коли ми відкриємо карти, я організую свою ферму…

— І призначите мене директором тієї мавпячої ферми? Ні, пастухом! Це звучить шикарно! Так, так, пастухом панургового стада! — кричав Батьянов, і в його крику відчувалась ображена гордість. — Ви купуєте, Пфейфер, буквально панургове стадо, готове йти куди завгодно і робити що завгодно. А першим своїм заступником я призначаю Гамількара! Він буде тим викинутим за борт бараном Дендено, який потяг за собою все стадо. Вам це незрозуміло? Шкода, що ви не читали «Пантагрюеля». Тоді б ви переконались, що Товстий Фрідріх дуже схожий на купця Дендено, власника стада. Жадібний, тупий, самовдоволений і безжальний Дендено! — злісно, клекочуче розсміявся Батьянов.

До Араканцева долетіло сердите сопіння Пфейфера, потім його жирний, пихатий голос:

— З цього дня, полковнику, ви повинні пам’ятати про різницю між нами. Твердо усвідомте собі, хто ви і хто я! З цього дня кричатиму на вас я, а ви мовчатимете. Ясно чи повторити?

Пролунав тихий дзвін кришталю. Араканцев догадався, що Батьянов, взявши в руки бокал, різко поставив його на стіл. Потім настала довга недобра мовчанка, яка порушувалась тільки сердитим сопінням Пфейфера. І Араканцев здивувався, коли почув спокійний, трохи сумний голос полковника: