Читать «Острів Сріблястих чайок» онлайн - страница 27

— Як же ти сюди потрапив? — здивувався аспірант.

— Я? Дуже просто. Навчаюсь у зоотехнічному технікумі. Ось і зайшов провідати…

— Вперше прийшов?

— Ні. Я був уже. Перезнайомився з усіма. А ви чомусь довго хворіли.

«Так от звідки товаришам відомо про всі мої пригоди, — подумав Борисенко. — Грицьвар розповів».

— Як поживає твоя мати? Які новини у Бичкових Водах?

— Добре живе мама. Шле привіт вам. У селищі все, як і було. Тільки Рудого Жука не стало.

— Рудий Жук? — очі аспіранта гнівно заблищали. — Куди ж подівся цей Жук-яйцеїд?

— Утік. Серед ночі втік. Куди і як — ніхто не знає. Човен його залишився. По суші втік.

— А чого ж це він утік?

— Та ми йому таку припарочку на зборах влаштували за мартинячі яйця, а тут ще миші його покарали.

— Миші покарали?! Як?

— А так. Коли дід утік, оглянули його кімнату. У погребі знайшли порожню бочку з-під вина і невеличкий ящичок, а в ньому якісь погризені мишами папірці. Спочатку і не звернули уваги на той ящичок. А потім хтось глянув — аж то гроші, згризені мишами.

— Здорово віддячили миші цьому Жукові, — задумливо промовив аспірант. — Усе життя він захищав мишей, знищуючи їхніх ворогів — сріблястих чайок.

Іван Федорович збоку стежив за цією зустріччю. Потім і він підійшов до аспіранта, привітався.

— Тепер, батечку мій, сідайте і розповідайте. Ви будете писати про все, робити різні доповіді — це справа інша. А мені краще розкажіть. Я давно чекаю вас, — звернувся професор до Володимира Петровича і посміхнувся. — Ну і оберігали ж вас у клініці, як красну дівицю в теремі. Нікого навіть близько не підпускали. Знав, знав, що сьогодні прийдете. Ось і чекаю.

Розповідь Володимира Петровича професор вислухав з надзвичайною увагою.

— Це ж відкриття! — захоплено вигукнув старий орнітолог. — Ви розумієте, батечку мій, справжнє відкриття. Вітаю вас, — і він міцно потис руку оповідачеві, а заразом і Грицьварові.

— Відкриття! Але як уберегти сріблястих чайок від катастрофи? — схвильовано спитав аспірант. — Адже ці катастрофи повторюватимуться.

— Ні, не повторюватимуться, — заспокоїв свого колегу професор. — Уже тепер розробляються заходи. Спеціальні гідрозагони проведуть укріплення південних берегів на цих бабанах — нових островах, і тоді ніякий південний вітер… як його там називають?

— Широка, — підказав Грицьвар.

— Так, так. Ніяка широка не знищить цих островів. Ось тільки треба позбавитися від нової різновидності паразитів — жуків-чайкоїдів. Це, друзі мої, дуже важливо.

— Жуків більше не буде у Бичкових Водах. За це ручуся, — урочисто відповів Грицьвар. — Тепер наші бичководці вже знають про чайок, та й цих жуків пізнали. А ось це, — Грицьвар витягнув з своєї папки якусь книгу, — наш завідуючий рибцехом Борис Іванович просив особисто передати вам, Володимире Петровичу. Знайшли в кімнаті Рудого Жука. В тайнику ховав.

Володимир Петрович мовчки взяв книгу і зацікавлено оглянув її. Це була звичайна бухгалтерська книга. На палітурці чорнильним олівцем було виведено кострубатим почерком: «Моя економічна проблематина». Борисенко гидливо зморщився. Потім передав книгу професорові.