Читать «Острів Сріблястих чайок» онлайн - страница 16

Він дістав з-під корми вудку-бичколовку, невелику паличку з намотаним шнуром. Потім вийняв з консервної банки черв'яка. За півхвилини в руках юного рибалки вже тріпотів рудий, головатий бичок.

Мариман жадібно з'їв двох бичків, третього лишив про запас. Знову заторохкотів мотор. Човен плив до острова, низькі піщані мілини якого тепер уже можна було розгледіти неозброєним оком.

Кривий Дзендзик — зовсім маленький острів, не більше кілометра довжиною і 200–300 метрів завширшки. Своєю формою він був схожий на квасолину. Там, де кінці острова загиналися, розташувалася бухточка. До неї і причалили наші мандрівники. Коли вони вийшли на пологу піщану мілину, Борисенко побачив, що тут досить часто зупиняються рибалки. Про це красномовно свідчило все — розкидані іржаві банки з-під консервів, пляшки, сліди багаття і пірамідки грузил для сіток, зроблені з шматків звичайної цегли.

Володимир Петрович одразу попрямував у глибину острова, а Грицьвар лишився біля човна.

Знайомство з островом аспірант почав з піщаної дюни, вкритої кармінно-червоними хащами соковитого солеросу трав'янистого. Зрідка траплялися тут крихітні болітця, навколо яких ріс рідкий, захирілий очерет. На піску снувало безліч спритних, чорнолобих куличків-зуйків. Ці маленькі пташки навіть не намагаються зробити якусь ямку для гнізда, вони несуть яйця прямо в пісок. Причому їх важко навіть помітити, бо вони такого ж кольору, як і пісок.

Володимир Петрович ішов дуже обережно, його цікавили гнізда крячок і особливо сріблястих чайок, але їх майже не було. А ті, що подекуди траплялися, були кимось розорені, і тільки в деяких лежало по одному яйцю.

«Що трапилось, де поділися птахи? Хто тут ходить? — думав Володимир Петрович. — Адже час такий, коли у чайок повинні бути чималі пташенята».

Весь острів уздовж і впоперек був усіяний слідами, ніби тут ходив хтось кривий і незграбний.

Навкруги панувала надзвичайна, гнітюча тиша. Не чути було звичайного гамору і крику птахів. Тільки зрідка чайки злякано пролітали над островом і зникали десь у відкритому морі.

Острів не справдив надій Борисенка. По суті, тут нічого було робити. Стомлений і похмурий, повернувся він у бухту.

— Обідати сідайте, — стримано запросив його Грицьвар.

Володимир Петрович проголодався і не примусив хлопця повторювати запрошення. Він сів біля столика, який уміло склав Грицьвар з рибальських грузил. Хлопець поставив перед ним сковорідку з яєчнею.

«Знову яєчня! У цих краях, напевно, їдять тільки яйця», — мимохіть подумав аспірант і поклав на кусень хліба ароматну традиційну їжу бичководців. Їв з апетитом, і раптом біля вогнища, де з чимось порався Грицьвар, помітив гірку шкаралупин з яєць… чайок. Страшна догадка блискавично пронизала аспіранта, він повільно підійшов до вогнища і впевнився, що не помилився — це справді були шкаралупи з яєць сріблястих чайок. Тоді Володимир Петрович чіпко схопив свого супутника за плечі і так трусонув, що у Грицьвара з голови злетіла тюбетейка.

— Це злочин! Та ти знаєш, що за це під суд… — повільно промовив він.