Читать «Острів Сріблястих чайок» онлайн - страница 15

Борисенко не сподівався так швидко дістати човна. Він повеселішав і, насвистуючи якусь мелодію, пішов до невеличкого човна, який лежав недалеко догори дном.

Був безхмарний тихий ранок. Вже почало припікати щедре сонечко. Над морським берегом підіймалася легка, прозора хмаринка туману.

Сівши на човна, Володимир Петрович почав роздивлятися в бінокль острів, який тонкою, жовтуватою смугою виднівся ген у морі. Там, на цьому острові, він розпочне свою роботу. А роботи — сила-силенна. Треба зібрати погадки чайок, закільцювати пташенят, сфотографувати гнізда і багато-багато іншого.

За кілька хвилин на стежці з'явилися Борис Іванович і з ним — підліток у майці та яскравій тюбетейці. Вони несли щось важке, загорнуте в брезент.

«Мотор», — догадався Борисенко і поспішив назустріч. Підійшовши ближче, Володимир Петрович упізнав підлітка: то був хлопчик, з яким він познайомився в урочищі Гадюча Балка.

— Здрастуй, Грицьваре! Не чекав зустріти тебе, — привітав аспірант свого знайомого.

— Доброго ранку, — повільно процідив Грицьвар і ледве не випустив з рук ношу.

— Та ви, я бачу, знайомі, — здивувався завідуючий рибцехом.

— Познайомилися, — коротко відповів Володимир Петрович.

— Значить, це ви на острів, збираєтесь? — поцікавився Грицьвар.

— Я.

— Ну що ж, поїдемо, — нехотя промовив хлопець і відвів погляд.

Невеличкого човна, який рибалки називають калабухою, спільними зусиллями зіпхнули у воду. Борис Іванович одразу заходився прикріплювати до корми підвісний мотор, а Грицьвар побіг по весла. Повернувся він швидко, а слідом за хлопцем прибіг величезний і поважний чисто-білий кіт.

— Мариман завітав, — побачивши кота, усміхнувся Борис Іванович. — Ніколи не проґавить випадку побувати в морі, одчайдушний моряк.

Мариман дружньо потерся мордою об черевик аспіранта, подивився на нього оранжевими, як у сови, очима, потім легко стрибнув у човен і примостився там на носі, мов капітан на містку.

Нарешті, все готово, Борисенко, а за ним і Грицьвар сіли в човен. Хлопець завів мотор.

— Щасливого плавання, — гукнув на прощання Борис Іванович. — Не затримуйтесь. За нашими рибальськими прикметами — широка задме, — почув аспірант крізь стрекіт мотора.

Калабуха швидко віддалялась од берега. Грицьвар сидів біля мотора і, тримаючи кермо в правій руці, спрямовував легеньке суденце до острова, Борисенко розташувався в центрі човна на банці. Нахилившись до Грицьвара, він крикнув:

— Широка, це що таке?

— Низовий вітер, — лаконічно відповів Грицьвар. Йому не дуже подобалася поїздка з людиною, яка, дивись, незабаром переловить усіх галагазок у Гадючій Балці. Але завдання Бориса Івановича він виконував точно.

Коли калабуха була вже майже напівдорозі до острова, Мариман, що сидів досі спокійно, захвилювався. Він нявкає і метався по човну як навіжений. Грицьвар розуміюче посміхнувся і заглушив мотор.

— Знаю, що тобі треба, старий волоцюго… Бичків тут ловлять, — ласкаво промовив хлопець.