Читать «Острів Сріблястих чайок» онлайн - страница 10

Хлопець завмер, ще дужче притиснувся до землі, намагаючись жодним рухом не видати себе, хоч його нестерпно допікав сліпень, що вмостився на щоці. Незнайомий зупинився за кілька кроків.

— Гей, за корчем! Чого прилип? Ану, піднімайся! — крикнув суворо.

Що лишилося робити Грицьварові? Він неохоче встав.

— От і чудово! Доброго ранку, юначе, — кинув незнайомець глузливо.

— Д-р-р-р-астуйте, — розгублено протягнув Грицьвар, недоброзичливо оглядаючи цього довгоногого чоловіка, одягненого в чудернацький костюм з безліччю кишень на замках-блискавках. Та ще до всього на шиї незнайомця висіло багато всяких предметів. Два фотоапарати, планшетка, бінокль і ще щось невідоме Грицьварові.

Звичайно, хлопець мав повну підставу ненавидіти цього чоловіка, який хотів так безсовісно виловити галагазок. А в цьому Грицьвар не мав сумніву.

Підійшовши ближче, незнайомий безцеремонно оглянув Грицьвара від голих п'ят до чорних непокірних кучерів.

— Ех і замурзаний же ти, наче тебе хтось дьогтем вимазав, — весело промовив чоловік. — А чому це ти такий похмурий? Не годиться, не годиться. Давай краще познайомимося. Мене звуть Володимиром Петровичем, — і він дружньо подав хлопцеві руку.

— Грицьвар… З Бичкових Вод, — солідно відповів той і доторкнувся своєю рукою до пальців Володимира Петровича.

«Рука м'яка і незагоріла. Міський чоловік. Налякати треба», — швидко зметикував Грицьвар.

— Дядечку, Володимире Петровичу! А ви тутечки не боїтеся? Це ж гадюче місце, — хлопець скривився, наскільки це йому вдалося, вирячив очі й надув щоки. — Зміїв тут!.. І оком не моргнеш, як проковтнуть з руками, ногами і… рюкзаком, — Грицьвар виразно подивився на рюкзак свого співбесідника.

В очах Володимира Петровича згасли глузливі вогники.

— Я бачу, ти хитрющий хлопчина, — при цьому він швидко дістав з планшетки акуратно складену карту і розгорнув її.

— Ти маєш рацію. Це урочище Гадюча Балка. Що ж до гадюк, то я їх не боюся. Дивись, — Володимир Петрович витягнув з рюкзака круглу, обтягнуту залізною решіткою коробку, в якій Грицьвар побачив скрученого, кільцями жовтобрюха. Плазун ворушився, показуючи крізь решітку свого чорного роздвоєного язика.

«Еге, такого не злякаєш, — одразу вирішив Грицьвар. — Треба придумати щось інше».

— А ти краще сам скажи, чого так рано забрів сюди? — поцікавився Володимир Петрович. — Та ще й ховаєшся, наче боягуз чи якась поганенька миша, за різними корчами.

— У справі прийшов, — зле кинув Грицьвар. — Бувайте. Поспішаю, — він круто повернувся і щодуху помчав до селища.

— Ей ти, Грицьваре! — крикнув йому навздогін Володимир Петрович. — Далеко звідси до Бичкових Вод?