Читать «Повернутися дощем» онлайн - страница 98

— Я їм не погрожував.

— Годі ляси точити, — сказав Кабан.

Він сам перетягнув тушу на простирадло, згорнув його вдвоє і закинув собі на плечі.

— Нічого собі! — захоплено вигукнув Малий.

Злий і Гена взяли за «вуха» мішок з гречкою і вийшли на вулицю.

— А я що нестиму? — почувся позаду ображений голос Малого.

— Яйця, — відповів Кабан, крокуючи попереду.

Розділ 40

Одного вечора, коли в коридорі не було ополченців, Настя спробувала голосно покликати Вадима, але одразу ж прибігла охорона і наказала замовкнути, ще й пригрозила на ніч зачинити віконце. Ночувати в задушливій камері, де майже не промивався унітаз, при закритому вікні в спеку було чи не найбільшим покаранням, тому вона більше не робила спроби догукатися до чоловіка. Кілька днів поспіль її не турбували, тож Настя намагалася набратися сил, щоб витримати наступний допит. Вона розмірковувала, чому ополченці так хочуть добитися зізнання в тому, що Вадим коригував артилерійські обстріли. Зрештою дійшла висновку, що Філіну не вистачає підвищення, але вона помилилася…

Філін перебував у доброму настрої. Таким задоволеним, якщо так можна схарактеризувати криву посмішку на злобному обличчі, Вадим його бачив вперше. Такі зміни насторожили чоловіка, і він запідозрив щось неладне. Але Філін, схоже, цього разу не мав наміру влаштовувати тортури.

— Ну що, бандерівець, як справи? — Філін дружньо поплескав Вадима по плечах.

— Я — громадянин України.

— А твої діди воювали? — вишкірився сєпаратист.

— Так.

— За фашистів?

— За звільнення від фашизму.

— Бачу, ми говоримо різними мовами.

— Напевно.

— Твої діди воювали, а ти став фашистом.

— Який я фашист?

— Хто за Україну, той і є фашист.

— Дивна логіка, — посміхнувся Вадим.

— Тобі цього не зрозуміти. Ти коригував вогонь по тих, хто захищає землю своїх дідів, — Філін говорив спокійно, без звичної злості, — ти зрадив свого діда, спаплюжив пам’ять. Ставши на бік фашистів, які захопили Україну, ти й сам перетворився на фашиста. А ми — вірні нащадки, без вагань піднялися на захист землі, яку поливали кров’ю наші діди.

— Я не хочу слухати маячню «дєдивоєвалі», остогидло, — сказав Вадим і напружився, очікуючи підлого удару.

Проте Філін лише неприємно вищирився, обійшов навколо стільця, де сидів Вадим, і форкнув смішком.

— Ти розумієш, що нам фашисти не потрібні?

— Я не вважаю себе таким.

— Мені начхати, ким ти себе вважаєш, — прогарчав чоловік, — головне, що ми отримаємо за тебе і твою бабу непогані гроші.

— Я дорого коштую? — зіронізував Вадим.

— Ага! — хихикнув Філін. — За тебе як за коригувальника росіяни готові заплатити двадцять тисяч зелених! Непогано, як гадаєш?

— Я вже казав, що з мене коригувальник, як з корови балерина.

— А мені все одно, хто ти, — розвів руками Філін, — аби заплатили. — Він свиснув, і на порозі одразу ж постав охоронець. — Заводь! — наказав він.

Вадим побачив Настю. У грудях зашаленіло серце, застрибало сполоханою пташкою, й тепла хвиля ніжності обдала його з маківки до п’ят.

— Настя! — Чоловік підхопився з місця, але важка рука Філіна одразу лягла на плече, втиснула в стілець.