Читать «Повернутися дощем» онлайн - страница 97

— Що у вас трапилося? — спитав він.

— Потім розкажу, — буркнув Злий і спитав: — У тебе як справи?

— Погляньте самі.

Посеред двору приватного будинку валялась голова бичка, а на клейонці — тушка, з якої Кабан вже встиг випатрати нутрощі і здерти шкуру.

— Ну як? — прогудів Кабан, вказуючи ножем на тушу.

— Молодець! — зрадів Злий.

— І кому це м’ясо? — Малий дивився голодними очима.

— І тобі дістанеться, — запевнив Злий.

— Господар бичка віддав? — спитав Геннадій.

— Ага, губи підкатай! — посміхнувся Злий. — Господарів нема, тож ми його конфіскували для потреб населення. Задоволений відповіддю?

— Ясно, — кивнув Геннадій.

Злий наказав Малому роздобути якусь клейонку або простирадло, щоб донести тушу до школи. Хлопець зайшов до невеликої прибудови і за мить витяг майже повний мішок гречки.

— Диви скільки! — радісно, якось по-дитячому, сказав він. — На всіх вистачить?

— Це як їсти, — сказав Кабан. — Я такий голодний, що міг би це теля сам зжерти.

— Обсерешся, — засміявся Злий. — Закінчаться набої, хто сєпарів мочитиме? Кабан, тільки на тебе надія, будеш кулаками їх добивати. Чому ти ще тут? — звернувся до Малого. — Де клейонка?

— Я зараз! — Малий чкурнув через паркан до сусідів.

Геннадій поцікавився, чому Кабан не розрубав тушу на частини, і той пояснив, що так зручніше нести та й обстріли можуть початися будь-якої миті.

— Слухай, а чому в тебе позивний Кабан? Не Слон чи якось інакше? — спитав Геннадій, прикурюючи.

Кабан витер руки ганчіркою, встромив ножа в тушу, також дістав цигарку.

— А, то цікава історія, — посміхнувся Злий. — Розкажи, Кабан, а то Сєвєр дуже допитливий.

— То було на початку війни, — Кабан присів навпочіпки, — коли ми сиділи в окопах, як зайці, а ополченці накривали нас вогнем. До нас не доходили ані волонтерські харчі, ані армійська тушонка. Хлопці так хотіли їсти, що коли знайшли в якомусь дворі півбуханки цвілого хліба, то вмить проковтнули і запили дощовою водою з банки з-під фарби. Тоді я пішов до покинутого хутора, де кілька днів поспіль волав голодний кабан. Вирішив, що зроблю одразу дві добрі справи: по-перше, позбавлю кабанця від голодної смерті, по-друге, врятую хлопців. Заколов кабанчика, закинув на плечі й пішов через поле. А сєпари помітили і відкрили вогонь. Наші кричать, щоб кидав кабана й тікав, але як його кинути, якщо півсправи зроблено?

— І не кинув? — посміхнувся Геннадій.

— Звичайно, ні! Я поклав його на землю, сам ліг поруч і, прикрившись тушею, поплазував до своїх. Уяви, Сєвєр, коли притяг його, знайшли в тушці вісім куль!

— Нічого собі! — засміявся Гена. — Тепер зрозуміло, чому в тебе такий позивний. Заслужений!

Повернувся Малий, сяючи від задоволення. Хлопець приніс простирадло і пакет з трьома десятками яєць.

— Стирив у сусідів? — спитав Злий.

— Ні, самі дали! Можна буде зварити найменшим дітям.

— Брешеш, сам взяв, — Злий подивився на хлопця з недовірою.

— Чес-слово самі дали! Я зайшов до погреба, де вони сховалися, і все.

— Зрозуміло, — посміхнувся Злий. — На їхньому місці, побачивши у своїй схованці солдата з автоматом, я б віддав яйця і не тільки.