Читать «Повернутися дощем» онлайн - страница 45

— Ми повернемося, і я ще встигну тобі борщу три літри зварити, котлеток насмажу і ще чогось смачненького, — продовжила Настя, не звертаючи уваги на репліку Вадима. — Що ти їстимеш перші дні?

— Мені ще й борщ тягнути з собою? — Левко зітхнув. — Може, не треба?

— Я старша і знаю, що таке бути студентом, — відповіла Настя.

Хлопець не став перечити — борщ, то нехай буде борщ, хлопці поїдять. Настя дістала мобільник із сумочки, перевірила, чи зарядний пристрій на місці, і сказала, що потрібно присісти на доріжку.

Вадим пішов по машину, а Настя замкнула двері і вийшла надвір. Вона не вірила в прикмети і не вважала себе забобонною, але цього разу, коли першою на вулиці побачила жінку, чомусь стривожилась. Колись її свекруха навчила: побачиш першою жінку — день не задасться, а чоловіка — на удачу. Тоді Настя не надала особливого значення словам свекрухи, але не раз помічала: якщо зустрічала Семенівну — день ішов шкереберть. Чомусь саме зараз, перед дорогою, згадала свекруху. Може, щось трапилось із Геником? Він уже кілька днів не телефонував і з ним не було зв’язку. Тривожні та невтішні новини про події в Іловайську не давали їй спокою, хоча син запевнив, що він у Донецькій області далеко від Іловайська. Важко було розібратися з новин по телебаченню, де правда, і жінка вирішила, що про все достеменно знатимуть хлопці з «Айдару». Поки чекала на Вадима, встигла подзвонити Валі з кав’ярні та Ользі, яка також планувала передати щось їстівне бійцям. Жінки сказали, що вже чекають на них, тож можна заїхати і забрати приготоване. Настя не встигла сховати телефон, як він зателенькав. Дзвонили з незнайомого їй номеру.

— Мамо, привіт! — почула вона знайомий голос сина. — Не хвилюйся, у мене все добре, — запевнив він одразу бадьорим голосом, але їй здалося, що то напускна веселість.

— Генику, я тут мало не збожеволіла, поки дочекалася від тебе дзвінка! Чому ти дзвониш не зі свого телефону?

— Мій зламався, тому взяв у друга, — пояснив хлопець.

— Я куплю тобі новий і передам волонтерами, тільки скажи куди.

— Ні, не треба, я його віддам у ремонт, — сказав Геннадій.

— Де ти зараз? Як там у вас?

— У нас усе добре, тихо і не стріляють.

— Ти точно не під Іловайськом?

— Ні, я далеко від нього, — сказав Геннадій. — Мамо, як ти там?

— У нас все добре, не хвилюйся.

— Гаразд, я відмикаюсь, бо на цьому телефоні нема безкоштовних хвилин. Цілую тебе! Бувай!

Настя не встигла сказати, що може сама передзвонити йому, бо телефон уже запікав короткими гудками. Вона спробувала набрати номер, з якого дзвонив син, але абонент уже був поза зоною досяжності. Знову хвиля тривоги накрила Настю. Вона відчула серцем: син щось недомовляє і приховує, його голос був занадто збудженим. Від сумних думок її відволік ще один дзвінок. Телефонувала Людмила з Сум і цікавилася, чи не хоче Настя продовжити писати до газети, але жінка відповіла, що не має вільного часу.

— Людочко, зараз ми їдемо до наших хлопців, — пояснила Настя, — назбирали всього цілий мікрик.