Читать «Повернутися дощем» онлайн - страница 201

— Виходь! — крикнув, хоча знав, що не почує, бо далеко позаду перегукувались автомати й іноді гримали віддалені вибухи.

Людина зіп’ялась на ноги й замахала двома руками. Він також покинув свою схованку і зробив пару кроків вперед, тримаючи автомат напоготові. Ополченець теж ступив назустріч, але Геник не втрачав пильності й швидко промацував поглядом дерева. Здається, більше нікого не було. Ворог наближався, не перестаючи розмахувати руками. «Може, й пощастить, — подумав хлопець, — ще й полоненого сєпаратиста приведу».

Відстань між ними скорочувалась, і на мить постать ворога видалася знайомою. Хоча в зимовому камуфляжі всі ставали подібними, але ця хода…

— Мара! Цього не може бути! — Геника обдало жаром, хоча до цього у нього цокотіли зуби — у чоботях чвакало.

Він вдивлявся в обличчя, аж очі засльозилися, відтак кліпнув, і саме цієї миті засвистіло з ворожого боку. Геник кинувся на землю і прикрив голову руками. Після вибуху підняв голову, шукаючи очима ополченця, проте побачив лише велику вирву. «Був сєпар — нема сєпара, — подумав, підводячись. — І полоненого не буде. Шкода».

Геник провів рукою по куртці — була брудна, а тепер ще й змокла, бо впав у невеличку улоговинку, наповнену талим снігом. Хотів витерти руки залишком снігу, який подекуди лежав неправильними колами, і завмер. Із щойно утвореної вирви знову виткнулася рука з брудною хустинкою. «Живий!» — подумав Геннадій.

Йому кортіло перевірити свою здогадку, але обережність не завадить, тож треба зачекати. Рука зникла, і хлопець вирішив, що ополченець зараз підведеться і піде йому назустріч. Минуло кілька хвилин чекання, поки знову не затріпотіла в руці тканина. Потім чоловік опустив руку, і так кілька разів. «Поранений», — вирішив Геннадій.

Він роззирнувся — здається, нікого, і рушив до вирви. Кожен крок — іспит на його удачу. Майнула думка, що краще не брати в полон, аби не ризикувати життям, а полосонути з «калаша» і пристрелити гада, але… Ні, не може бути! Він помилився. Здалося. Так буває, особливо тоді, коли нерви напружені як натягнута тятива. І примариться таке! Може, все-таки пастка? І він з власної волі крокує назустріч смерті?

За десяток кроків до вирви Геник побачив сєпаратиста з ворожою нашивкою на рукаві. Людина корчилася від болю, підтягала під себе ноги, стогнала, потім на мить завмирала і знову піднімала руку із тканиною.

— Агов! Сам вийдеш чи допомогти? — крикнув хлопець, зупинившись неподалік.

— Допомо… — прохрипіла поранена людина і, зібравши останні сили, перекотилася на іншій бік. Живіт і груди були червоного кольору.

Геник відзначив, що поранення серйозне, і спустився у вирву.

— Живий? — спитав.

Чоловік відірвав голову від землі й зустрівся з Геннадієм поглядом. У нього захиталася земля під ногами.

— Ти?! — вирвалося.

Розділ 102

У середині листопада Настя вже не так чекала звільнення, як раніше. Тричі вони з Вадимом готувалися, а обмін з незрозумілих причин зривався. Після останнього разу Настя вирішила не зациклюватися на очікуванні, яке ставало дедалі нестерпнішим, і відпустити ситуацію.