Читать «Повернутися дощем» онлайн - страница 147

— Розраховано на чотирьох, — сказав Вадим, — будемо чекати підселення.

— Або розселення, — припустила Настя.

— Ага, ревнуєш? — посміхнувся Вадим. — Боїшся, що підселять жінок і я буду до них залицятися?

— Ой-ой! Можна подумати, що такий замазура комусь потрібен!

— Тобі не подобається такий брудний чоловік?

— Брудній жінці подобаються такі ж самі чоловіки… Які місця займемо? У цих апартаментах у нас є вибір.

— Давай ліворуч, — запропонував Вадим, — я нагорі, ти — знизу.

Вони простелили матраци, накрили їх ковдрами, які привезли з собою, повісили в головах куртки, у кутку виділили місце для взуття.

— Із входинами, коханий! — посміхнулась Настя, сідаючи на ліжко.

— Цікаво, куди тепер нас ганятимуть на роботу?

— Завтра дізнаємося, — відповіла Настя і додала: — Не забивай дурним голову. Чи нема про що думати?

— А ти про що думаєш?

— Понад усе хочу помитися. Дивуюся людській натурі, — задумливо сказала Настя. — Коли вдома лежала у ванні чи приймала душ, ніколи не думала, що це так приємно, що для когось це заповітна мрія. Звичайно, коли зустрічала брудного безхатченка, то загадувалася, чому він улітку не скупається в річці чи озері. Але взимку запросити його додому і дати змогу помитися — мені і на думку не спадало.

— Безхатченки — окрема тема. Колись я зробив так, як ти кажеш, а потім пошкодував. Поки я готував йому поїсти, він не став митися, украв мій гаманець і тихенько пішов геть. Хіба ти не помічала, що навіть влітку, коли можна помитися в озері, лише одиниці це роблять, інших туди не затягнеш. Допомагати варто тим, хто хоче отримати допомогу.

— Ось я, наприклад, хочу, щоб мені хтось допоміг, — мовила Настя після паузи.

— Яке бажання має моя королева? — Вадим спробував пожартувати, але його голос прозвучав надто сумно.

— Хочу вибратися звідси.

— Ти не забула номер Сашка Гримайла?

— Ні, пам’ятаю номери мами і його, але що з того?

— Подивимось, — підбадьорив Вадим. — Може, тут не такі уважні цербери, тож вдасться дати про себе звістку.

На ранок відчинилися двері і пролунав наказ:

— Усім вийти з камер і вишикуватися! Строєм ідемо на сніданок у супроводі охорони. Далі жінки окремо від чоловіків і на роботу!

Їх провели до їдальні, де у два ряди стояли столи, біля них — стільці.

— Як у ресторані! — сказала Настя Вадиму.

— Миємо руки! — прозвучала команда.

На стіні висів рукомийник з «носиком», під ним — миска. Люди підходили по черзі, мили руки з милом і витирали їх одним і тим самим рушником. Коли хтось затримувався, охоронець казав завчене:

— Досить! Наступний!

Настя помила руки, набрала в долоні води і вмила лице.

— Не дозволено! — гукнув їй чоловік. — Якщо вмиватися, то на всіх води не вистачить.

Настя поглянула на мокрий рушник і зітхнула:

— Моя мрія справдилася ось на стілечки! — за столом Настя показала Вадиму кінчик пальця. — Я не помилася, але обличчя згадало, що таке вмивання.

На сніданок їм дали суп, по шматочку хліба та чай з цукром.

— Справді, як у ресторані, — посміхнулась Настя. — Не вистачає лише офіціанта та других страв, наприклад, свинячих битків.