Читать «Повернутися дощем» онлайн - страница 114

Розділ 50

Богдана Стефанівна гадала, що засне швидко у своїй хаті, ще й дорога її втомила не на жарт, але не спалося. Барсик не відходив від неї і спати влігся поруч на ліжку. Кіт довго муркотів від задоволення, терся мордочкою їй об шию, облизав волосся, потім довго перебирав лапками і врешті-решт заспокоївся і заснув. Різні думки лізли в голову, снували невтішні здогадки. Вона вже знала, що з донькою та Вадимом трапилося лихо, і молила Всевишнього зберегти їм життя. Богдані Стефанівні почала муляти подушка, заважала ковдра, їй хотілося повернутися на інший бік, поміняти позу, але Барсик так міцно спав, що їй стало шкода улюбленця, і вона терпіла. Коли нарешті заснула, то наснилися діти. Маленька Ніна сидить на руках у свого батька і бавиться щойно отриманою в подарунок лялькою. Насті нема поруч. Богдана шукає її й знаходить за будинком у садку. Дівча сидить на лавці з лялькою і тихо схлипує.

— Дитинко, чому ти тут? — питає доньку. — Чого плачеш? Лялька не сподобалась?

— Сподобалась, — киває ствердно.

— То чому ти плачеш?

— Не знаю, — відповідає дівчинка. — Тато взяв Ніну на руки, — зізнається, схлипуючи.

Богдана Стефанівна розуміє, що Настя відчуває різне ставлення чоловіка до дівчаток. Вона садить її на коліна, притискає до себе і доводить, що Настя вже доросла дівчинка, а Ніна ще маленька, що батько обох любить, навіть ляльки однакові купив. А в самої серце тліє — дитину не обдуриш, вона відчуває фальш краще, ніж дорослі. Чоловік і справді приділяє більше уваги своїй дитині, але вона не має права його засуджувати, бо він не ображає її донечку, навіть записав на своє прізвище. Настя вірить матері, довірливо прихиляє до неї голівку і просить:

— Скажи, що ти мене любиш більше, ніж Ніну.

— Не можу, донечко, я люблю вас однаково.

Рука від лежання в одній позі заніміла, і жінка розплющила очі. Барсик потягнувся, вона лягла на спину. Чи то сон був? Ні, то спливли давні спогади, а здавалося, що спала. Скільки було таких випадків, коли Настя відчувала різне ставлення батька! Богдана, як мати, намагалася показати, що між дівчатками нема різниці, але маленька Настя була така чутлива і вразлива. Росли діти разом, а виросли такі різні. Може, справа в батьках? Зараз уже нема сенсу сушити голову над тим, чому і як щось сталося. У неї було дві доньки, а тепер одна десь далеко, інша…

Розплакалася Богдана Стефанівна, вткнулася обличчям у подушку, приглушуючи ридання. Невдоволений Барсик потупцяв по ній та улігся на її ногах. Вмовляла ж себе не ревіти, а не стрималася. Вкрай змучена жінка заснула під ранок, а о сьомій годині підхопилася й бігом умиватися.

— Проспали ми з тобою, Барсику, — сказала, на ходу перевдягаючись. — Мені потрібно до міліції, а ми з тобою спимо.

У слідчому відділі їй веліли зачекати. Богдана Стефанівна просиділа майже годину, а до неї так ніхто і не вийшов. «Напевно, забули про мене», — подумала і пішла до кабінету нагадати про себе. Там хлопець розповідав анекдот своїй колезі, яка сиділа за столом навпроти і голосно реготала.