Читать «Простір неспокою» онлайн - страница 94
Василь Головачов
Керівник УАРС попросив, щоб його інформували про всі новини, і зник. А за ним — і Бассард.
— Глобальні проблеми треба розв’язувати на свіжу голову, — сказав Керрі Йос, звертаючись до рятувальників. — У вас ціла доба для відпочинку. Завтра хлопці з відділу Шалви зроблять машинний аналіз привезених вами записів, а через пару днів повернеться “Тіртханкар” і привезе відомості про “дзеркала” на планетах Суїнберна. Після цього топтатимемо стежку до ВКР зі своїми висновками і рекомендаціями. Та-а-ак… — раптом у задумі промовив він. — Хотів би я побувати на вашій “Червоній книзі”! Знати б, де, біля якої зірки обертається ця планета. А може, вона десь тут, поряд?..
— Ти в медцентр? — запитав Станіслав у Гната, коли dони вийшли з кабінету.
— Не знаю, — пробурмотів той. — Можливо… Боюсь я туди йти, Славо.
— Отакої! Ех ти, куряча голова. — Томах поплескав його по плечу. — Боїшся — не ходи.
— А ти б пішов? — Гнат спідлоба глянув на друга.
— Я? — Станіслав зупинився, наче вагався — казати чи ні, і вирік: — Я б не упустив свого шансу ще п’ять років тому. Не ображайся, але це правда. Ну, бувай.
— Я не ображаюсь. — Гнат опустив голову, потер лоб. — Постривай, є ще запитання. До Керрі я посоромився з ним звертатися. Ми погодилися, що проникнення людини в далекий космос починає пригальмовувати Око, чи не так? Але якщо воно таке сильне й всюдисуще, а ми такі легковажні й бездумні, чому ж воно, образно кажучи, не зачинить двері космосу перед нашим носом?
Станіслав якусь хвилю розмірковував, потім м’яко обняв Гната за плечі.
— Напевне, воно покладається на нас. Вірить, що ми самі виправимо свої помилки.
Невдовзі Гнат навідав удома Івара Гладишева. Той саме збирався кудись: за московським часом була десята ранку.
— Які новини, сім’янине? — сказав Гнат, заходячи до квартири. — Де Кіра?
Гладишев сів на один з кубів піномеблів, розкиданих по кімнаті, допитливо подивився на Ромашина, потім жестом запросив його теж сісти.
— А ти, відколи ми не бачилися, змужнів. А моя Кіра в Рязані з сином. Відпочиває після пологів.
— У тебе син?! Вітаю! Скільки ж йому?
— Два місяці. Ось фото.
На столі стояв об’ємний знімок малюка.
— Богатир!
— А ти як думав! — Івар жартівливо випнув груди. — Бери приклад з мене. Що ж до новин, то в тебе їх, напевне, більше. Поділишся, сподіваюсь? А в нас… Солінд запитує про тебе іноді, цікавиться. Завітав би до нього чи принаймні подзвонив. Що іще? З команди пішов Леон Хрустальов. Кажуть, він взагалі кинув великий спорт, хоча точно не знаю… Скоро виступатимемо в розиграші Призу Весни… Оце, мабуть, і все.
— А Ребров?
— Що Ребров?
— Як і раніше, тренер збірної?
Гладишев якось дивно глянув на Гната.
— Хіба ти не знаєш?
— Ні… — стривожився Ромашин. — А що я повинен знати?
— Реброва затверджено начальником першої міжгалактичної експедиції.
Гнатові з несподіванки аж мову відібрало. Гладишеа розсміявся.
— Для тебе це новина? Дивно. Вже більше двох тижнів, як оголосили склад експедиції. Чи, може, ти здивований, чому затвердили саме його?
— Н-н-і… хоча, чесно кажучи…
— Тоді ти просто погано знаєш Мая. Він не тільки тренер збірної з волейболу, а й видатний соціолог, доктор ксенопсихології Інституту позаземних культур.