Читать «Простір неспокою» онлайн - страница 91
Василь Головачов
Рятувальники ще не встигли визначитися в просторі, як раптова темінь упала на модуль, напливла в тіло й обірвала свідомість. Невидимий господар “Червоної книги” повернув їх назад, до людей. Він показав усе, що хотів показати.
Коли Гнат опритомнів, у рубці було темно, лише на пульті горіли два зелених вогники та над люком світився напис: “Блокування”.
Модуль стояв на чомусь твердому.
Гнат намацав пальцями сенсор вмикання борт-координатора.
— Прискорення нуль, тяжіння одиниця, повітря придатне для дихання, індекс безпеки Д-нуль, скафандри для виходу не обов’язкові.
— Що там? — почувся за спиною голос Томаха.
— Скафандри не обов’язкові, — озирнувся Гнат. — Здається, ми на Землі…
Він зняв скафандр, відкрив люк. У кабіну ринуло світло з коридора, що оперізував рубку кільцем.
— Знову ТФ-стрибок без підготовки, — буркнув Станіслав. — У стаціонарних таймфагах нічого не відчуваєш, а тут як лупне по всьому тілу… Куди це нас занесло? Невже й справді на Землю?
— Вмикайте світло, — попросив Лихолетов. — У мене в аптечці є тонізуючі голки, не бозна-який засіб, але від струсів допомагає.
Подальшої розмови Гнат не чув. Стрибнувши із зовнішнього люка на землю, він не втримався на ногах, перевернувся через голову і влетів обличчям у кущ. Відповз трохи назад і підвівся. Над ним висіло фіолетово-чорне із золотистим шарфом Чумацького Шляху небо, знайомі сузір’я приязно підморгували з високості, пахло зеленню, вологим піском і смолою; поряд з брилою модуля шелестіло на деревах листя, знайомо скрикнув птах; і Гнат щасливо усміхнувся: він був на Землі.
У рубці його зустріли запитанням:
— Де ми?
— Здається, це Південна Америка, точніше — північ її. Добре видно Південний Хрест, та й запах специфічний — сельва.
Микита набрав шифр спецсектора УАРС. Над пультом спалахнув віом: стрепенувся черговий американського філіалу і, набравши поважного вигляду, проказав:
— Слухаю, сорок третій південної тропічної.
— Дайте прямий канал з начальником відділу безпеки центрального бюро Керрі Йосом.
Черговий завагався.
— Час у них пізній… Щось термінове? Богданов кивнув.
— Дві дев’ятки.
Черговий мовчки зв’язався з Європою і зник з віома. За дві хвилини на його місці появився невдоволений, насуплений Керрі Йос.
Угледівши усмішку Богданова, він від несподіванки замружився і труснув головою. Впевнившись, що це не сон, що бачить своїх працівників наяв, прокричав:
— Номер! Де ви зараз?
— В Америці, десь біля дельти Амазонки.
— А ми вас шукаємо на Тріасі, мобілізували весь загін Момми!
— Скільки часу ми були відсутні? Керрі гмукнув.
— Хіба ви самі не знаєте? Ну й діла!.. П’ятнадцять діб! Два тижні я тут собі місця не знаходжу!.’. А втім, то все дурниці Самі зумієте добратися чи підкинути транспорт?
— Доберемось. Ось трохи оклигаємо — і доберемось. Тільки дай відбій на Тріасі, нехай припиняють пошук.
— Дам неодмінно, — Керрі вимкнув канал зв’язку.
Розвиднялося.
Перед тим як відлетіти, Гнат ще раз вийшов з модуля, аби подивитися, куди вони сіли вночі.