Читать «Простір неспокою» онлайн - страница 80

— Вже поінформовані? — буркнув Момма. — Самі дамо ради, спасибі.

— Але ми б пришвидшили пошук, — мовив Гнат. — Ваших товаришів вивільнили б для планових робіт. Досвід у нас у таких справах, насмілюсь вас запевнити, є.

— Нічого, півдня чи день ролі не відіграють, — з нетерпінням відповів Момма.

З усього було видно, що він не звик змінювати своїх рішень, якщо навіть вони були й не кращими.

“Ну й норов у начальника експедиції!..” — подумав Гнат.

Розділ 10

Принадність несподіванки

Влад таки зняв захист над базою, і Бруно зв’язався з “Шукачем” та з пілотом модуля, передав, яке спорядження необхідне рятувальникам на Тріасі. Після сніданку вони вже вивантажували із модуля, що прибув з орбіти, танк-лабораторію “Мастиф”.

Табір бази, розташований на рівному місці, займав площу з добрий гектар. З усіх боків його оточував ліс, хоч у смузі двохсот метрів від межі табору не росло жодного дерева.

— Ви навіщо дерева біля бази повирубували? — запитав у Влада Гнат.

— Мусили вирубати, — відповів той. — Мімікрозаври…

— Про мімікрозаврів ми начулися, — втрутився у розмову Томах. — Побачити б…

— Побачите… — якось загадково відповів Влад.

Танк легко зрушив з місця і, здіймаючи голубу куряву, запетляв між деревами. Станіслав, який вів машину, трохи загаявся і мало не налетів на одне з них. Влад запропонував:

— Може, я поведу? Я знаю місцевість…

Томах зиркнув на Богданова, і той ствердно кивнув. Влад упевнено надів на зап’ястя кільця біоманіпуляторів.

“Мастиф”, оминувши пасмо невисоких пагорбів, порослих лісом (дерева нагадували земні мангри: короткий товстий стовбур спирався на безліч ніг — коріння — і пускав угору пучок таких же рук — гілля, тож якби дерево можна було перевернути, воно ніскільки не змінило б свого вигляду), виїхав у річкову долину, проплив трохи по воді й вибрався на суходіл.

Береги річки густо поросли лишайником, що своїм кольором скидався на скипілу кров; серед цих товстих “ковдр” та “подушечок” де-не-де виднілися оранжеві язики полум’я.

— Квіти? — спитав Гнат у Влада, показуючи на вогні.

— Ми назвали їх полум’яниками, — озирнувшись, відповів той. — Гарні вони лише здалеку. Досить таку квітку зірвати, як вона почне виділяти жахливий сморід…

Не встиг Влад доказати, як найближче від “Мастифа” дерево раптом вирвало коріння з грунту і простерло до танка своє страпате гілля.

Влад зупинив машину і глянув на пасажирів. Ті завмерли.

“Дерево” обхопило танк з усіх боків, трясучи й розхитуючи.

Влад увімкнув захисне поле, і “дерево” сахнулося від машини, кинулося в річку, ревучи й завиваючи.

— Ось вам і мімікрозавр, — з посмішкою сказав Влад.

— Симпатичний, — буркнув Бруно.

“Мастиф” заглибився в ліс. Дерева стояли тут грубезні, діркасті й дуплаві. Світло-голубі при корінні, вони що вище, то більше темніли, а у верховітті були зовсім чорними. Під ними лежали чорні зморщені плоди з колючками.

— Каштани! — зраділо вигукнув Лихолєтов.

— Точно, — не обертаючись, потвердив Влад. — Ми їх так і нарекли: каштани Тріаса.