Читать «Простір неспокою» онлайн - страница 82
Василь Головачов
До них позадкував і Влад, виставивши короткий ствол зброї назустріч горгоні.
Тепер Гнат міг добре роздивитися незвичайну тварину. Тіло горгони не мало певної форми, воно скидалося на складчастий наплив лави, завбільшки з добру гору. Голови в звичайному розумінні цього слова не було, замість неї на тулубі випинався нарост з двома світлими трикутниками, напевне, очима. За розмірами звір перевищував усі живі створіння, що їх будь-коли бачили рятувальники.
Страховисько майже безшумно наблизилося до вкляклих людей. Якийсь час люди й тварина розглядали одне одного.
Несподівано з бази почувся сигнал, і з дверей ангара викотилася платформа, на якій височів плазмовий розрядник.
— Не стріляйте! — нестямно заволав Богданов. — Прошу, не стріляйте!
Але його чи не почули, чи не зрозуміли. Платформа виїхала на космодромне поле, з решітчастого кожуха розрядника вихопилася неяскрава синя блискавка і вп’ялася в бік горгони. Звір гойднувся всіма своїми брижами і наростами й кинувся до лісу, на ходу зачепивши танк Томаха.
Услід горгоні платформа викинула довгий хвіст прозоро-голубого вогню, в лісі гримнуло, і всіх накрила хвиля гуркоту, немов десь поблизу валилися скелі.
— Пронесло! — з полегкістю сказав Влад, ховаючи “універсал”.
— А що воно так грякало? — запитав його Бруно.
— Кричала горгона…
З протилежного боку галявини до них бігли Романенко та члени його групи.
— Хто скомандував стріляти? — стримуючи гнів, запитав Богданов.
— Я, звичайно, — підійшовши до розвідників, з олімпійським спокоєм сказав Момма. — Треба ж було її відігнати. Тільки плазмогармати тварюка й боїться, отож надалі неодмінно беріть цю надійну зброю з собою.
— Ви чули крик? — допитувався в нього Лихолєтов.
— Чув. Ну й що?
— А те, що немає крику без болю! Ви… Ви…
Гнат застережливо стиснув лікоть лікаря, і той замовк.
— Славо, — наказав тихо Богданов Томаху, — візьми Януша й Романенка, проскочте до найближчої стоянки планетологів, поговоріть з розвідниками. Одне слово, шукайте “дзеркала”.
— Куди це вони? — здивовано спитав Влад, проводжаючи поглядом танк. — Небезпечно ж!
Йому ніхто не відповів.
Увечері наприкінці третьої доби перебування на планеті група рятувальників зібралася в кают-компанії бази. Ділилися враженнями дня.
— Нічого не чути про зниклу групу? — запитав Томах Гната.
— Чому ж? Живі, слава богу. Їх завалило в одній з печер, ледве вибралися на поверхню.
— Знайшли що-небудь?
— Новий вид тварин. Схожі на двопалих кротів.
— Нападів не було?
— Не цікавився.
— Даремно. А то б звернув би увагу на одну дивну річ…
У цю мить до кімнати, широко ступаючи, зайшов Момма. З офіційно-холодним виразом на обличчі зупинився перед Богдановим:
— Хто вам дав право знімати енергозавісу навколо бази?
Балачки стихли, всі глянули на Момму. Микита нерозуміюче знизав плечима.
— А хіба я вас не попереджав?
— Щось не пам’ятаю…
— По-моєму, нема сенсу вмикати завісу в нічний час. Над базою є аеросторож, він подасть сигнал тривоги, коли виникне небезпека. До того ж з’ясувалися деякі цікаві обставини.