Читать «Простір неспокою» онлайн - страница 79
Василь Головачов
— Рятувальники, — якось несміливо сказав хлопець і відійшов до столу.
— Ось уже кого не ждали! — вигукнув здоровань. — Яким побитом? Та ще й спецсектор до того ж, га?
— Це, очевидно, з приводу ТФ-грами мого заступника? — мовив сивий.
— Так. З приводу ТФ-грами вашого заступника з екоетики Дарія.
У сивого зметнулися вгору брови, а в очах — заклопотаність і цікавість.
— Що ж, гостям раді, проходьте. Я — Ісіро Момма, начальник експедиції “Орла”. Це мій заступник з технічного оснащення груп Кузьма Зотов. — Він глянув на здорованя. — Інженер захисту Влад Гирич, — недбалий кивок у бік хлопця.
Богданов відрекомендував прибульців.
— Чудово. — Момма показав на крісла і сів сам. — Отже, чим вас зацікавило повідомлення Дарія? За яке, між іншим, він одержав прочухана… Наскільки я розумію, з доброго дива УАРС не стане ганяти крейсер у таку далечінь? На чому ви прибули?
— До Етаміна на “Шукачі”, сюди на модулі.
— Модуль повернувся назад?
— Ні. Чекаю на зв’язок. Обличчя Момхми похмарніло.
— Владе, — звернувся він до інженера захисту. — Зніми на хвилину енергозавісу й накажи пілоту: нехай повертається на корабель.
Влад підвівся.
— Постривайте, — мовив Богданов. — Не треба давати такої команди.
Момма ще більше насупився.
— Я знаю, що кажу. З горгонами не жартують… йди!
— І все-таки, — незворушно сказав Богданов, — пілот підлягає тільки мені, це раз; нашому модулю не страшні горгони, це два, і три: зв’яжіться з кораблем, люди ждуть вістей, непокояться за вас…
Момма рвучко відкинувся в кріслі, забарабанив пальцями по столі.
— Ви не знаєте особливостей Тріаса, а берете на себе відповідальність за життя людини. А що таке горгони, знаєте?
— Саме тому й беремо на себе відповідальність, що знаємо…
— Вони кажуть, що зустріли горгону поблизу бази, і вона не напала, — кивнув уже від дверей Влад.
— Це щось новеньке! — Момма підвівся. — Горгона побачила вас і не напала?! Нонсенс! Може, ви сплутали її з диноптером?..
— Диноптер нам теж зустрічався, — сказав Томах. — Але й він не зачепив нас.
— Тоді здаюся! — Момма розвів руками. — Світ перевернувся.
— Ми, власне, прибули на Тріас з іншого приводу: ваші дослідники виявили “дзеркала”…
— Ах, це… Через таку дрібничку!.. Вибачте, не розумію.
— І не треба. У нас свої завдання, у вас — свої. До речі, мене уповноважено розібратися в обстановці і вжити відповідних заходів.
— Яких же?
— Забезпечити експедицію необхідним обладнанням, — з іронією мовив Томах.
Момма хитро посміхнувся — він зрозумів Станіслава.
— Тепер далі. — Богданов помовчав і дуже лагідно додав: — Ви все-таки сповістіть на корабель про стан справ. Там чекають на зв’язок.
— То що ви збираєтесь робити? — мовби не почувши цього, запитав Момма. — Врахуйте, машин зайвих у мене немає, людей теж. План досліджень горить, і я не можу зупинити пошукові роботи, навіть якби й захотів.
— Постараємося не тривожити вас. Єдине прохання — покажіть “дзеркала”. Без проводиря, звичайно, не обійтися.
— Одного я вам дам — того хлопця, що зустрічав вас, Влада Гирича. Все?
— Поки що все. — Богданов підвівся. — Хочу, проте, запитати: чи потрібна наша допомога в пошуках групи Шеміса?