Читать «Простір неспокою» онлайн - страница 53

Але Земля… Чи не стає симптоматичним відчуженість у переселенців від усього земного? Чи просто Земля, образно кажучи, поступово розширюється на всю Сонячну систему?

Про це міркував Богданов, йдучи за керівниками двох організацій, що відповідали за спокій людства. Попереду крокував Керрі Йос, трохи оддалік — Дикушин, Чеслав Пршибил та Іван Морозов, керівник спецсектора — живе втілення бога скорботи. Богданову випадало часто зустрічатися з Морозовим у відділі, і завжди його прикро вражало те відчуття нещастя, яким віяло від усієї постаті начальника сектора. Він був молодий, невисокий і непомітний у натовпі, і лиш страдницький вираз обличчя надовго вкарбовувався в пам’ять. Люди, котрі вперше бачили його, розгублено шукали причини лиха, що звалилося на цього чоловіка.

За деревами іноді миготіли сріблясті споруди, нагадуючи про свою причетність до творінь рук людських, і Богданов вряди-годи зупиняв на них погляд, дивуючись, що ліс навкіл не доглянутий, а дикий.

Над головою раптом скрикнув птах, залопотіли невидимі крила. Першою реакцією Богданова було впасти на землю, м’язи вже напружились, та він лише глибоко зітхнув і хитнув головою. “Запрацювався з технікою! Навіть на пташиний зойк реагую не по-людськи… Кому потрібен такий професіоналізм? Якщо на найменший шерех реагувати, як рятувальник в операції, — чи надовго тебе вистачить, інспекторе?”

Пршибил, який ішов попереду, зупинився біля старих пеньків.

— Сідайте хто де, поговоримо. Думаю, апаратура нам не знадобиться. Що ж усе-таки сталося на СПАС-сім під час катастрофи?

— А що там сталося? — запитанням на запитання відповів Дикушин і сів на траву.

— Я маю на увазі гтарт модуля без екіпажу.

— А-а, це… — Дикушин приліг на лікоть, щось обмірковуючи. Замість нього відповів Богданов.

— Безглузда історія. Старшому зміни навіщось забаглося увімкнути в модулі системи автономної безпеки, і модуль, природно, стартував… Питання, як на мене, непросте, бо я не бачу в поясненні Хрустальова необхідної доказовості.

— Тільки не залазь у хащі соціальної психології, — сказав Дикушин; обличчя його не було видно з трави. — Через цю недбалість, чи як її там назвати, могли загинути обидва, та й зірвалась би ретельно підготовлена операція по висадженню станції. Між іншим, мені так ніхто й не пояснив, як на СПАСі опинився Ромашин.

— Гнат — друг Томаха, — сказав Керрі Йос. — Славко готує його в кандидати на оперативника. Догану за самочинні дії він уже одержав. Колеги, хочу сповістити вас, що причини катастрофи на космотроні відомі, проте вони настільки незвичайні, що я і наполіг зустрітися тут.

— Ніби не можна було зібратися по зв’язку, — буркнув Дикушин. — Граємось у таємничість, як діти…

— Хотів би просто гратись, — зітхнув Керрі Йос. — Так от, космотрон вибухнув тому, що його атакував ракетний катер — вершина військово-космічної техніки двохсотлітньої давності.

Дикушин мовчки підвівся і втупився в Керрі, Чеслав Пршибил перестав розтирати в долонях листочки брусниці й також допитливо глянув на керівника відділу безпеки.