Читать «Простір неспокою» онлайн - страница 40

Гнат відчув, як запашіло в нього обличчя, і він, затинаючись, пробелькотів:

— Вибачте, я не знав… до побачення…

— До побачення, — стримано відповів Май Ребров і зайшов у дім, однак двері за собою не зачинив.

Гнат збіг з тераси, уражений до глибини душі холодністю тренера, злий на себе, на Реброва, на весь світ і, лиш опинившись на причалі, перевів подих.

Хвилі налягали на причал, уперто силкуючись зрушити його з місця, але розбивалися самі, сіяли густий водяний пил на чорний граніт молу. Підставивши обличчя бризкам, Гнат трохи постояв, усе ще переживаючи невдале рандеву з Ребровим, витер лице долонею і сказав невідомо кому:

— Ми ще побачимо!..

Він вийшов з освітленої зони причалу, намацав ногами якусь стежину й рушив до центру селища.

— Коли це сталося? — запитав Микита Богданов, трохи блідіший, ніж звичайно.

— Учора вранці, — стомлено відповів Йос.

Дві години тому каналом УАРС надійшло повідомлення із Дзора про зникнення одного з розвідників-спостерігачів на поверхні планети, Василя Богданова. У визначений час Василь не вийшов на зв’язок з базою, і для такого професіонала, як він, це було щось незрозуміле.

Томах мимоволі порівняв цю пригоду з недавніми подіями: появою “дзеркала”, пропажею вантажів і, головне, з проникненням у наглухо закапсульовані космостанції над Дзором. Чи не є це ланки одного ланцюга?

— І ніяких припущень? — спитав він невесело.

Начальник відділу безпеки похитав головою.

— Ніяких. Несправність апаратури зв’язку відпадає, ситуаційна неможливість подати сигнал теж — уже другу добу він мовчить, пропустив три сеанси.

— Хто веде розслідування? — поцікавився Богданов.

Зовні він був незворушний, тільки біля губ пролягли скорботні зморшки.

— Поки що Шалва Тектуманідзе, але що він може зробити звідти, з орбіти? А інших розвідників у цьому регіоні планети в нас немає, та й завантажені вони по горло своїми справами. Треба посилати нового соціоексперта чи хоча б спостерігача.

— Я готовий, — вихопилося в Томаха.

— Ні, — коротко відповів Йос, але так твердо, що Томах зрозумів — у начальника відділу визріло своє рішення.

— Часу на навчання у нас, на жаль, немає, — неквапом вирік Богданов. — Інакше я б запропонував новенького. Рон Клітгорд, інспектор транспорту нашого сектора. Його добре знає Дикушин.

— Кандидатура Владибора у мене не викликає сумніву. — Керрі Йос підвівся, ступив до Томаха і поклав йому на плече руку. — Та й ваш друг Гнат Рома’шин підійшов би тут за всіма статтями. Але, повторюю, часу на навчання у нас таки справді немає, тому доведеться посилати професіонала, відривати його від роботи. Славка я не пошлю, на вас і без того повисла справа Ока. То кого ж?

— Треба подумати, — сказав Станіслав. — Але ідея взяти Гната…

— Що, не підходить?

— Чому ж, підходить. Просто я думав… чи не рано? Ви ж пам’ятаєте відкриття, пов’язане з його іменем? Він талановитий конструктор і до того ж спортсмен високого класу…

— Еге ж, самі достоїнства. — Керрі дозволив собі пожартувати. — Саме це мені й імпонує, особливо те, що він спортсмен. Хтось із вас знає його фізичні дані?