Читать «Простір неспокою» онлайн - страница 29

Невдовзі швидколіт, підкоряючись командам спільного для цього сектора Місяця центру автоматичного управління транспортом, плавно пішов донизу, і Гнат побачив п’ятдесятикілометровий кратер Лемоньє, всередині якого сріблом блищав широкий десятикілометровий конус Геограда. За кратером здіймалися пориті, всіяні кратерами гори Тавр, але Гнат не встиг як слід їх розгледіти. Швидколіт пірнув до конуса, що стрімко зростав, на пульті блимнув червоний вогник — апарат минув силовий приймач-вікно в оболонці Геограда, майнули осторонь якісь конструкції, і швидколіт майже без поштовху зупинився.

Гнат зафіксував час і поспішив до кабіни циркулера.

Притягання у Геограді з восьмої години “ранку” до четвертої “дня” встановлювалося таким, як земне, — людський організм вимагав свою звичну порцію притягання, зате з четвертої починався час відпочинку, коли захоплююче почуття легкості додавало снаги й радості кожній людині. Гнат не раз бував на супутнику Землі, сам відчув це й давно зрозумів, чому ВКР — Вища Координаційна Рада Землі — не дає згоди на технізацію планети: вона була потрібна в основному як база відпочинку, а моральний бік справи тут відігравав головну роль.

Порожній циркулер (у Геограді, як і всюди на Місяці та Землі, любили ходити пішки, транспортом користувалися рідко, лише в тих випадках, коли хтось кудись поспішав) доставив Гната до Інституту відеопластики, невисокої будівлі, спорудженої в стилі “мангровий ліс”.

Автоінформатор сповістив йому місцезнаходження кімнати сто п’ять, де зараз перебувала Аларіка Консолата, і за кілька хвилин, пройшовши два коридори й нікого в них не зустрівши, Гнат стояв перед білим прямокутником дверей із зеленим колом номера й розмірковував — увійти зразу чи спершу подзвонити. Йому дуже захотілося піти звідси, перспектива непрошеного гостя була не вельми привабливою, та й власна вигадка з цією зустріччю перестала здаватися щасливою знахідкою. Поки він вагався, двері несподівано й нечутно відхилились, і йому мимоволі довелося увійти.

Здавалося, він вийшов на сніговий схил однієї із земних гір! Сліпуче блиснув язик льодовика під сонцем, біле снігове поле впиралось у темно-зелений гребінь хвойного лісу… Але не це зупинило Гната; просто перед ним на крижаному тлі льодовика чорнів отвір печери, у отворі плив зірчастий серпанок, і по цьому серпанку йшла жінка в сліпучо-білому платті… Це була Аларіка!..

Раптом панорама засніжених гір щезла, з’явилася обстановка модельної відеомайстерні, що оздобленням нагадувала конструкторську лабораторію: вмонтовані у стіни екрани проекторів думки, крісла, обвиті ажурними конструкціями, апаратні стойки, відеопроектори, підставки для голографічних скульптур, музичні прилади… Але не зник чорний, як вхід у пекло, отвір і жінка в білому платті, яка ступала по зорях… Вона дивилася на гостя суворо, немовби запитувала, чого він сюди з’явився.