Читать «Злочинці з паралельного світу - 2» онлайн - страница 33

— Це все, що я знаю, — сказав чоловік. — Вибач.

Він сягнув до кишені і нерішуче витяг гаманця. Побачивши це, Хроня відступив крок назад і заперечно похитав головою.

Чоловік похапцем запхнув гаманця назад. І з якоюсь полегкістю сказав:

— Може, дати тобі мою адресу? Раптом щось треба буде…

— Не переживайте. Нічого не треба буде.

— Ну, тоді бувай!

Ігор Володимирович рушив, за два кроки зупинився і сказав:

— Знаєш, ти таки Поліщуків син…

Хроня глибоко зітхнув. Потім гукнув Рекса.

Крук Гай звично сів Хроні на плече і промовив:

— Горе одному, як він упаде, й нема другого, щоб підвести його… Вони подалися у напрямку Покинутого Міста.

Розділ XVII. ПРОЩАВАЙ, ЗОНО!

Хроня розмірковував, де тепер знайти Рату із заплічником.

— Я думаю, — сказав Рекс, — треба заскочити по дорозі до його криївки, де ми ото з ним ночували.

— По дорозі до чого? — спитав Хроня.

— До дідів! — хитро примружився Рекс. — Хіба ми до них не зайдемо?

Хроня жив далі і пробував звикнути до свого прізвища. Він повторював його на всі лади, перевертаючи у роті і сяк, і так. Йому і хотілося, і боялося вірити, що це його справжнє прізвище, що це про його батьків говорив Ігор Володимирович.

Рекс, що наче комп’ютер запам’ятовував дорогу, упевнено біг попереду. І справді знайшов Ратину криївку. А ще дивніше, що Рата був уже там.

Він лежав, закинувши лапу за лапу, а біля нього стояв Хронин заплічник, правда, трохи схудлий.

— О, чуваки! — привітав їх Рата. — Я так і знав, що ви мене знайдете!

— Щось я сильно у цьому сумніваюсь, — пробурчав Рекс.

— Обіжаєш, начальник! — скривився Рата. — Там, на галявині, чули, шо було? Тіпа, розборка! Ці яйцеголові перестрілялися з вульфиками — море крові! Туди десять машин мусорів примчало — і всіх пов’язали! Так що мені все одно податись нікуди, — кисло закінчив Рата.

— А-а-а, так би й казав, — Хроня почав розв’язувати заплічника.

— Я трохи того… підкріпився… — сказав кіт, кивнувши на припаси.

Та у заплічнику знайшлося ще досить смаженого м’яса і коржів, щоб Хроня з Рексом нарешті за цілий день поїли.

— Ну, і шо далі? — запитав кіт. — Може, давайте, тіпа, громадську організацію організуємо? Га? Якось же жити треба…

— Та що там та громадська організація! — глузливо зауважив Рекс. — Як організовувати — то вже партію! Послухай, як звучить: ПАРТІЯ КОТІВ-БАЮНІВ! О! Такого ще не було!

— Партія? — пожвавішав кіт. — А що в ній роблять?

— Казки розказують! — продовжував знущатися з Рати Рекс. — Якраз твій профіль! А потім — у парламент депутатом — і твоє майбутнє забезпечене!

Рата замислився. Пес Рекс навіть не здогадувався, які сходи дадуть його слова.

Хроня закинув заплічника на спину і сказав:

— Ми йдем, а ти організовуй, що хочеш.

— А ви куди йдете? — хитро примружив очі кіт.

— Далеко, — сказав Хроня. — І шестірок нам не треба, нам здавати нікого.

— Нє, чуваки, ви мене не кидайте! Я ж вас не здавав… Тобто здавав, — виправився кіт, — але ж я, тіпа, пробачення попросив! Я ж тепер історична постать!

— Що з ним робити? — нерішуче глянув на Рекса Хроня.

— Та нехай іде, — пробурчав Рекс. — Куди його подінеш…