Читать «Злочинці з паралельного світу - 2» онлайн - страница 31

— Уже, тіпа, й пожартувати не можна! — ображено пробурчав Рата. — Ти, чувак, весь мій імідж — собаці під хвіст.

— Там йому й місце! — буркнув Рекс.

На галявині запалало полум’я. V

— Ну що ж, — зітхнув Хроня, — назад у світле й радісне майбутнє! і першим ступив у синє полум’я.

Розділ XVI. ЗАСАДА. ЗУСТРІЧ

І ось знову галявина між трьома соснами. Але вся у зелених листочках, як Цурова маківка.

Хроня озирнувся — діди були тут. Пек обмацував себе, потирав руки і задоволено говорив:

— Це чудово — знову себе помацати!

Хроня радий був, що бачить Цура і Пека.

А от кого він не радий був бачити — то це кривоногу пузату потвору, яка раптом вискочила з кущів.

Рекс теж її побачив, бо загарчав, вишкіривши зуби. Але одразу ж замовк — із-за дерев виступило ще декілька постатей.

Хронине серце стислося: це був Ацетон зі своєю бандою.

— Ну, пацан, — ліниво жуючи жуйку, процідив яйцеголовий Ацетон, — мені ще ні за ким так довго ганятися не доводилось. Ти мене достав!

Тримаючи руки в кишенях, він розвальцем підійшов до Хроні. Рекс застережливо загарчав. Крук злетів з Хрониного плеча.

— Ти свого вовка на фіг притримай! — погрозливо сказав Ацетон. — Бо хоч мені шуміти не понтово, я разок стрельнуть можу!

— Рекс, мовчи! — попросив Хроня пса.

— Ну, ніштяк, — схвально кивнув Ацетон. — Молча шуруєш з нами — і усім харашо.

На Рату він не звертав уваги, наче того на галявині й не було.

Чмак, який ховався за спинами бандитів, виліз наперед і поторсав Ацетона за джинси:

— А моя платня? Де моя платня?

— Атвалі! — сердито сказав Ацетон.

Та Чмак не вгавав:

— Ти ж обіцяв, що одразу мені всі їхні ґудзики віддаси! Обіця-а-ав! — канючив пляшкоїд.

Тоді Ацетон розвернувся — і у кущах тільки зашаруділо: такого копняка дістав Чмак.

— Якщо мало, я ще добавлю! — гигикнувши, гукнув йому навздогін Ацетон.

Та Чмакові було досить — за ним лише листя залопотіло.

І тут у розвитку подій стався поворот. На галявину тихо вийшли п’ятеро дивних чоловіків.

На відміну від голомозих з Ацетонової банди, у них було гладеньке довге волосся, пов’язане у хвостики. Чорні костюми, білі сорочки, краватки — здавалося, вони щойно прибули з засідання кабінету міністрів або з офіційного рауту. Всі мали чорні окуляри, у кожного кишені відстовбурчувала зброя.

Ацетонщики від несподіванки збилися у купку. Порівняно з людьми у чорних костюмах вони виглядали жалюгідно.

— А-а-а, — протяг, намагаючись не виказати свого переляку, Ацетон, — конкуруюча фірма… Шо нада?

— Мармелада, — сказав один глухим голосом. І вихопив з кишені зброю.

А далі все було як в американському примітивному бойовику: всі стріляли, бритоголові кричали, хтось завивав, поцілений кулею.

Хроня гукнув:

— Тікаймо!

І вони побігли. Хроня біг і щосекунди чекав отого вже раз пережитого поштовху, який може бути останнім, що він відчує у своєму житті.

Але стрілянина віддалялася, ліс густішав, бігти ставало важче. Нарешті Хроня впав — дихати не було чим. Коло нього сів Рекс. Хроня озирнувся — більше нікого.

— А де всі? — відхекуючись, спитав хлопець.

Рекс мовчав. На галявині залишився Хронин заплічник, а в ньому картка і глиняна Пра. Хроня перевернувся на спину — над ним кружляв Гай.