Читать «Злочинці з паралельного світу - 2» онлайн - страница 27
Галина Малик
— Жирні свійські миші!
— Які це свійські?
— Оті, що ще не бачили жодного кота! Ти тут — перший!
— Хе, чувак, ти за кого мене тримаєш?! Щоб я — та за мишами ганявся!
Крук, який сидів на гілці над ними, сказав:
— Сюди хтось іде!
На стежці з’явився хлопчина, схожий на Хроню, з такими ж синіми очима і чорним скуйовдженим волоссям. На правій щоці у хлопця чорною фарбою було намальовано дві смужки. Вони перекреслювали щоку зверху донизу.
Хроня взявся за свого заплічника, що став важкеньким після того, як хлопець запхав туди свою зимову одіж, і приготувався до зустрічі.
Чомусь він так захвилювався, аж у нього швидко-швидко застукотіло серце.
Хлопець нарешті побачив Хроню. У його очах майнуло здивування, але він не злякався, а почав з цікавістю розглядати Хроню.
Хроня проковтнув клубка, що заважав йому дихати, і першим сказав:
— Привіт!
— Здоров! — відповів йому хлопець. — Ти звідки?
Хоч говорив хлопець дивно — якось плавно та заокруглено, Хроня все розумів.
— Здалеку, — відповів він.
— А якого ти роду? Боїлова чи Турова?
Сам не знаючи чому, Хроня сказав:
— Бузова!
— Бузова? — здивовано повторив хлопець. — Значить, нашого. А я тебе не знаю!
— Та ми відокремилися — ген за лісом живемо, — сам собі дивуючись, казав Хроня.
— А звати тебе як?
— Хроня. А тебе?
— Яр. Ти куди йдеш?
— Туди, — кивнув Хроня на хати.
— Ну то пішли, — Яр повернувся і пішов стежкою попереду Хроні.
Його розбирала цікавість, він час від часу зиркав на Рату, потім на Рекса, потім знову на Рату.
Нарешті Яр не витримав:
— А що це за звір із тобою? Я ще такого в наших лісах не бачив!
— Я не звір, а кіт, — сказав Рата. — А кличуть мене Ратою.
Від несподіванки Яр вирячив очі. Він виставив руку долонею уперед і голосно сказав:
— Цур мене, Пек мене! Він говорить!
— Не лякайся, — схопив його за руку Хроня. — Це такий учений кіт… — Хроня показав за спиною Раті кулака. — Це учений кіт, що вміє говорити, як людина.
І, щоб уже все з’ясувати до кінця, Хроня продовжив:
— І цей… пес теж уміє говорити. І ще крук Гай.
Наче демонструючи Хронині слова, крук сів йому на плече, схилив голову набік, примружив око і сказав:
— Слова уст людини — глибока вода, джерело премудрости — бризкотливий потік.
Ярові очі засвітилися. Він аж підстрибнув на місці від радості і сказав:
— Ну, хлопці не повірять! Гайда швидше!
І він щодуху гайнув стежкою. Уже перед найближчою хатою Рата засумнівався:
— Гей, чуваки, а як вони, тіпа, з нас опудал нароблять? Пацан же сказав, що я для них — екзотична тварина!
— Не переживай, чувак, — весело сказав Хроня, — через п’ять тисяч років археологи викопають твоє опудало і ламатимуть собі голови: яким же це богом ти був!
— Нє, чуваки, я не згоден опудалом! — заперечував Рата.
А назустріч уже бігли жінки й діти, попереджені Яром.
Розділ XIV. МІЖ СВОЇМИ
Спочатку жінки їх нагодували. Вони принесли у глиняних горщиках смачну юшку, приправлену травами.
У юшці плавали шматки м’яса, тому Раті з Рексом вона теж сподобалася. Замість хліба жінки принесли коржі, теж з якимись приправами.