Читать «Злочинці з паралельного світу - 2» онлайн - страница 27

— Жирні свійські миші!

— Які це свійські?

— Оті, що ще не бачили жодного кота! Ти тут — перший!

— Хе, чувак, ти за кого мене тримаєш?! Щоб я — та за мишами ганявся!

Крук, який сидів на гілці над ними, сказав:

— Сюди хтось іде!

На стежці з’явився хлопчина, схожий на Хроню, з такими ж синіми очима і чорним скуйовдженим волоссям. На правій щоці у хлопця чорною фарбою було намальовано дві смужки. Вони перекреслювали щоку зверху донизу.

Хроня взявся за свого заплічника, що став важкеньким після того, як хлопець запхав туди свою зимову одіж, і приготувався до зустрічі.

Чомусь він так захвилювався, аж у нього швидко-швидко застукотіло серце.

Хлопець нарешті побачив Хроню. У його очах майнуло здивування, але він не злякався, а почав з цікавістю розглядати Хроню.

Хроня проковтнув клубка, що заважав йому дихати, і першим сказав:

— Привіт!

— Здоров! — відповів йому хлопець. — Ти звідки?

Хоч говорив хлопець дивно — якось плавно та заокруглено, Хроня все розумів.

— Здалеку, — відповів він.

— А якого ти роду? Боїлова чи Турова?

Сам не знаючи чому, Хроня сказав:

— Бузова!

— Бузова? — здивовано повторив хлопець. — Значить, нашого. А я тебе не знаю!

— Та ми відокремилися — ген за лісом живемо, — сам собі дивуючись, казав Хроня.

— А звати тебе як?

— Хроня. А тебе?

— Яр. Ти куди йдеш?

— Туди, — кивнув Хроня на хати.

— Ну то пішли, — Яр повернувся і пішов стежкою попереду Хроні.

Його розбирала цікавість, він час від часу зиркав на Рату, потім на Рекса, потім знову на Рату.

Нарешті Яр не витримав:

— А що це за звір із тобою? Я ще такого в наших лісах не бачив!

— Я не звір, а кіт, — сказав Рата. — А кличуть мене Ратою.

Від несподіванки Яр вирячив очі. Він виставив руку долонею уперед і голосно сказав:

— Цур мене, Пек мене! Він говорить!

— Не лякайся, — схопив його за руку Хроня. — Це такий учений кіт… — Хроня показав за спиною Раті кулака. — Це учений кіт, що вміє говорити, як людина.

І, щоб уже все з’ясувати до кінця, Хроня продовжив:

— І цей… пес теж уміє говорити. І ще крук Гай.

Наче демонструючи Хронині слова, крук сів йому на плече, схилив голову набік, примружив око і сказав:

— Слова уст людини — глибока вода, джерело премудрости — бризкотливий потік.

Ярові очі засвітилися. Він аж підстрибнув на місці від радості і сказав:

— Ну, хлопці не повірять! Гайда швидше!

І він щодуху гайнув стежкою. Уже перед найближчою хатою Рата засумнівався:

— Гей, чуваки, а як вони, тіпа, з нас опудал нароблять? Пацан же сказав, що я для них — екзотична тварина!

— Не переживай, чувак, — весело сказав Хроня, — через п’ять тисяч років археологи викопають твоє опудало і ламатимуть собі голови: яким же це богом ти був!

— Нє, чуваки, я не згоден опудалом! — заперечував Рата.

А назустріч уже бігли жінки й діти, попереджені Яром.

Розділ XIV. МІЖ СВОЇМИ

Спочатку жінки їх нагодували. Вони принесли у глиняних горщиках смачну юшку, приправлену травами.

У юшці плавали шматки м’яса, тому Раті з Рексом вона теж сподобалася. Замість хліба жінки принесли коржі, теж з якимись приправами.