Читать «Злочинці з паралельного світу - 2» онлайн - страница 25

— Ану, Хроню, скинь-но свого мішка, — попросив він, узяв його і почав розв’язувати.

Цур, побачивши це, побокував від брата. І сховався у Хроні за спиною.

— Ну так я і знав! — сказав Пек, витягаючи з Хрониного заплічника Цурового телевізора. — Ти що, глухий пень, забув, куди ми йдемо?! Щоб і духу його…

— Ну Пецю, братіку! — благально склав руки Цур. — Я його у лісі заховаю! Нині нову рекламу львівського пива даватимуть!

Пек, зітхнувши, почав м’яти телевізорчика в руках, аж доки той перетворився на маленьку горошину. Тоді підійшов до Цура і поклав горошину йому до вуха. Цурова борода розсунулася на два боки — Цур усміхався.

— Чую, чую! — сказав він і пішов з двору, підспівуючи: «Я їду додому, до себе додому!»

— Авжеж, додому, куди ж іще! — вирушив за ним Пек.

Вони зайшли у сосновий ліс. Пахло глицею, яку вже пригріло весняне сонце. У лісі було сухо і тихо. Всі йшли мовчки, лише тихенько услід за рекламою у вусі підмугикував Цур. Та ще зачудовано крутив головою Рата, бурмочучи сам до себе: «Ні, ти глянь, що діди витворяють! Раз — і забацав чувакові плеєр у вухо!»

Нарешті вони дійшли до потрібного місця, бо Пек зупинився, пильно роздивляючись довкола.

Три височенні сосни стояли рівним трикутником, а посередині цього трикутника лежав гігантський камінь-валун, оброслий мохом.

Виглядало на те, що якийсь велетень навмисне приніс і поклав його тут.

— Не слабо! — присвиснув Рата і обійшов камінь довкола. — А що дальше? Де тут, тіпа, наліво, де направо, а де прямо?

— Що-що? — очікуючи якогось підступу, спитав Рекс.

— Ги-ги! — зареготав Рата. — Ну як же, чувак: направо підеш — тіпа, коня патіряєш, наліво підеш — голову патіряєш, а прямо — вааще не вернешся!

— Ти ще й казки знаєш? — зневажливо сказав Рекс. — А я думав, ти, тіпа, тільки газети зі смітників читаєш!

— Нє, чувак, я фольклор даже дуже уважаю! — заперечив Рата.

Пек повернувся до Хроні:

— Вуглинку не загубив?

— Ні, — Хроня витяг вуглинку і подав Пекові.

— Я тобі вчора обіцяв дещо показати, — почав Пек, — зараз ми з тобою…

— А зі мною? — перебив його Рата.

— І з тобою, де тебе подінеш, — з досадою сказав Пек. І знову повернувся до Хроні:

— Нічого не бійся, слухайся мене. Коли стався вибух, тут утворився часовий розлом…

— Це, тіпа, щілина? — знову не втримався Рата.

— …Ми з Цуром його знайшли, і тільки ми знаємо, як ним проходити. І ми хочемо, щоб ти пішов з нами…

— А я? — стурбовано запитав Рата.

— Ти вгамуєшся? — загарчав Рекс. — Тобі вже сказали!

— Та мені всі завжди кажуть, а потім кидають, як останнього лоха! — набурмосився кіт.

— Я кину вуглинку — запалає полум’я, — продовжив далі Пек, — ти дивися, куди я йтиму — іди за мною. І ви всі теж, — кивнув Пек решті.

— Куди йти? Прямо у вогонь?! Ні фіга собі! — обурився дат Рата. — У мене й так мало шерсті після лишаю зосталося!

— Ну то й залишайся! Хто тебе сюди тягнув! — не витримав Хроня.

— Ні, ні, чуваки, я з вами! — перелякано затупцював Рата.

— Ну, тоді рушаймо! — сказав Пек.

Він кинув через ліве плече вуглинку — і на місці, де вона впала, запалало полум’я. Воно горіло рівно й беззвучно, наче газ у конфорці.