Читать «Злочинці з паралельного світу - 2» онлайн - страница 21
Галина Малик
Зоя засунула грубий засув і, знесилена, впала на дерев’яну решітку.
Розділ XI. КАРАОКЕ НА МАЙДАНІ
Хроня і Рекс, які спали на мішках з білизною у темній каптьорці, теж почули вовче виття.
— Рекс, це за нами, — штовхнув Хроня пса. Вони сіли і почали прислухатися.
— Ну що, будемо чекати, поки вони нас, як мишей, подушать? — спитав Хроня. — Давай, пішли!
Хроня швидко вдягнувся, відімкнув двері і визирнув у коридор. Він встиг помітити, як сіра тінь, схожа на вовчу, майнула сходами на другий поверх.
Рекс зачув вовкулаку, шерсть на його загривку наїжачилася.
— Кудою б його звідси вибратися? — сам себе запитав Хроня. Він зійшов сходами до підвалу. Двері чорного ходу замкнені, але
поруч — маленьке вікно, забите фанерою.
Напрактикований на забитих дошками будинках, хлопець миттю вийняв утлу фанерку — і ось вони вже надворі.
Відбігши добряче від готелю і ще не вірячи, що перевертні не женуться за ними, Хроня з Рексом впали під паркан, щоб хоч трохи відсапатись.
— Довго… сидіти… не можна… — хекаючи, сказав Рекс, — вони… слід візьмуть…
Хроня підвівся, але знову присів. Почувся якийсь шум. Обережно визирнувши, хлопець спочатку почув спів, який наближався:
— тягнули п’яні голоси.
Потім на освітлене місяцем місце видибали, кривуляючи, дві постаті. Спочатку Хроня подумав, що вони танцюють. Але потім зрозумів, що вони йдуть обнявшись. Одна, більша, тримала в руці пляшку, якою розмахувала, допомагаючи собі співати.
Інша, нижча, кумедно підстрибувала, намагаючись потрапляти в ногу.
Ще не вірячи очам, Хроня придивився: це були Чмак і кіт Рата!
Хроня мимоволі почав хихотіти — дуже вже незвичайною була ця парочка.
Рекс теж упізнав старих знайомих, бо глузливо зауважив:
— Просто тобі караоке на майдані!
А Чмак з котом підходили ближче.
Хроня вийшов з тіні.
Рата помітив його першим:
— О, чувак! — він привітав Хроню піднятою пляшкою. — Радий тебе бачити! Я ш-ш-шчасливий, що ти живий!
— Ну, не такий живий, як ти, — сказав Хроня, — але ще трохи ворушуся.
— А-а-а, це ти натякаєш… — Рата побовтав пляшку, перевіряючи, чи багато у ній залишилося. — Борис, ти не прав!
— Це ти нас здав! Це ти покликав отих із кийками! — сказав Хроня.
— Ну, я! — похитуючись, зізнався Рата. — Так я ж знав, шо вони до вас і пальцем не торкнуться!
— Як це?
— Чувак! Рата не такий дурний, як ти думаєш! — Рата озирнувся, знайшов очима Рекса і махнув лапою:
— Іди сюда, Вульф! Знаєш, чий це нашийник? Не знаєш! Самого Вульфа — їхнього, тіпа, глави Ордена, о! У нього той нашийник хтось поцупив. А дрібні вульфики того, хто носить цей нашийник, як вогню, бояться! Тому вони вас і відпустили! А я свою роботу зробив! І одним пострілом, — Рата примружив око, наче прицілюючись, — піф-паф — убив двох зайців!
Рекс мовчки сів і почав стягати нашийника через голову. Але Хроня поклав руку йому на спину:
— Чекай, облиш, може, він нам ще пригодиться!
Тим часом Рата лепетав далі:
— А ми ось із друзякою Чмаком ідемо вас шукати. Я плював на них вкалувати, як вони чоботом то під зад, то під ребра… Ми краще з вами… Правда, Чмаку?
