Читать «Таргани» онлайн - страница 9

Мьоллер звів погляд на картину, що висіла над головою керівниці: згори на нього дивився Трюгве Лі, генсек ООН. Ще один політик. За вікнами виднілися дахи багатоповерхівок у сіруватому зимовому світлі, фортеця Акерсхус і флюгер, що миготів од вітру на даху готелю «Континенталь».

Б’ярне Мьоллер вважав себе добрим поліцейським, але тут було щось інше, він не знав правил цієї гри. Що порадив би батько? Еге ж, він завжди тримався подалі від політики, констебль Мьоллер. Але він завжди знав, що важливо, а що ні, й відмінив свою заборону щодо навчання сина в Поліцейській академії після того, як той із відзнакою скінчив перший курс юридичного відділення. І таке інше. Б’ярне зробив так, як сказав батько, і після випускних заходів батько все кахикав і кахикав, плескаючи сина по спині, поки той не попросив його припинити.

— Слушна пропозиція, — почув Б’ярне Мьоллер свій власний голос, та ще й такий гучний і виразний.

— Чудово, — сказав Торхус. — Причина, з якої ми якнайшвидше хотіли почути вашу відповідь, у тому, що це треба вирішувати негайно. Хай ваш кандидат кидає всі справи й береться за нашу проблему вже завтра.

Що ж, можливо, Холе саме зараз і потребує такого завдання, намагався втішити себе Мьоллер.

— Шкода, що ми забираємо у вас такого цінного працівника, — мовив Аскільсен.

На цих словах шеф відділу вбивств Б’ярне Мьоллер ледь стримався від сміху.

Розділ 3

Вони знайшли його в «Шрьодері» на вулиці Вальдемара Тране — старій і респектабельній корчмі на перехресті, де західний район Осло зливається зі східним. У корчмі, чесно кажучи, швидше старій, ніж респектабельній. Респектабельність була лише в тому, що міська інспекція з охорони пам’яток оголосила це вохристе прокурене приміщення архітектурною спадщиною. Але це не вплинуло на клієнтуру — гнану й винищувану породу старих пияків, вічних студентів — вихідців із селян — і волоцюг-донжуанів, які давно випали із сідла.

Коли протяг від дверей на мить розвіяв дим, двоє поліцейських побачили високого чоловіка, який сидів під старовинною картиною із зображенням Акерської церкви. Його світле волосся було підстрижене так коротко, що їжилося, а триденна щетина на худорлявому виразному обличчі відбивалася сивим полиском, хоча чоловікові навряд чи було далеко за тридцять. Він сидів усамітнено, тримаючись рівно, не знімаючи короткого пальта, так, ніби будь-якої миті ладен був підвестися й вийти. І наче кухоль пива, що стояв перед ним на столі, був для нього не задоволенням, а роботою, яку треба було виконати.

— Нам сказали, що ми знайдемо тебе тут, — сказав старший із двох і зайняв стілець навпроти чоловіка. — Я інспектор Волер.

— Бачите того чоловіка, за столиком у кутку? — спитав Холе, не підводячи очей.

Волер повернувся і поглянув на худого старого: той сидів, упершись поглядом у келих із червоним вином і погойдувався взад-уперед. Здавалося, він мерзнув.

— Тут його кличуть «останній із могикан». — Холе підняв голову й усміхнувся. Очі його нагадували біло-блакитні кульки в червоній сітці, і погляд його уперся Волеру в сорочку. — Військовий моряк, — вимовив Холе. — Раніше їх тут було багато, а тепер лишилася жалюгідна купка. Цього торпедували двічі під час війни. І він вважає себе безсмертним. Минулого тижня я знайшов його в заметі на вулиці Ґлюкстадґата, після того, як шинок зачинився. Навколо ані душі, чорна пітьма, мороз вісімнадцять градусів, а він спить. Коли я повернув його до життя, він лише глянув на мене і послав під три чорти. — Він зареготав.