Читать «Таргани» онлайн - страница 10

— Чуєш, Холе…

— А вчора ввечері я підійшов до його столика і спитав, чи він пам’ятає, що з ним сталося: хай там як, а я врятував чолов’ягу від смерті на морозі. І знаєте, що він відповів?

— Холе, тебе шукає Мьоллер.

— Він відповів, що безсмертний. «Сам я можу, звісно, жити нікому не потрібним моряком у цій бісовій країні. Але з біса кривдно, що сам святий Петро нічого не вдіє». Ні, ви чули таке? Сам святий Петро…

— У нас наказ доставити тебе в Управління.

На столі перед Холе з’явився новий кухоль пива.

— Рахунок, Віро, — сказав він.

— Двісті вісімдесят, — відповіла та, навіть не глянувши в блокнот.

— Боже, — пробурмотів молодший із двох поліцейських.

— Решту можеш залишити, Віро.

— Дякую, — сказала вона й пішла геть.

— Найкращий сервіс у місті, — пояснив Харрі. — Тебе помічають одразу, не треба вимахувати обома руками.

Волер затиснув долонями вуха, так що на лобі натяглася шкіра й випнулася синя жила.

— Ніколи сидіти тут і слухати п’яні побрехеньки, Холе. Лишай ці останні півлітра…

Холе обережно підніс кухоль до губ і випив.

Волер перехилився через стіл, намагаючись говорити тихіше:

— Я знаю тебе, Холе. Я не люблю тебе, гадаю, давно слід було б вигнати тебе з поліції. Такі, як ти, лише псують довіру людей до поліцейських. Але ми прийшли не для цього. Нам наказано забрати тебе звідси. Шеф — людина добра, він хоче дати тобі шанс.

Тут Холе відригнув, і Волер відхитнувся назад.

— Який ще шанс?

— Шанс показати себе, — вставив молодший поліцейський, і на його обличчі з’явилася хлопчача усмішка.

— А я можу й тут показати, на що я здатний, — усміхнувся у відповідь Холе, знову підніс кухоль до губ і закинув голову.

— Хай йому грець, Холе! — Волер почервонів, дивлячись, як у того ходить туди-сюди кадик, перекочуючись по неголеній шиї.

— Що, задоволені? — І Холе грюкнув перед собою порожнім кухлем.

— Наша робота…

— …чхав я на неї. — Харрі застебнув пальто. — Якщо Мьоллеру щось треба, хай подзвонить мені або чекає, поки я прийду завтра на роботу. А зараз я пішов додому. Сподіваюся, що найближчі дванадцять годин не бачитиму ваші пики. Салют, панове!

Харрі підвівся з-за столу, випроставшись на всі свої метр дев’яносто, і трохи хитнувся.

— Ото ще клятий туз, — прошипів Волер. — Невдаха. Якби лише газетярі, які писали про тебе після Австралії, знали, як мало справ…

— Яких справ, Волер? — Холе продовжував усміхатися. — Відгамселити підлітків напідпитку за панківський гребінь на голові?

Молодший поліцейський крадькома глянув на Волера. Торік у Поліцейській академії пліткували про якихось молодих панків-анархістів, яких затримали за те, що пили пиво в громадських місцях, і відгамселили в камері апельсинами, зав’язаними в мокрий рушник.